Вночі мовчазний слуга вивів Махмуд-Ялвача із заміського палацу, де спинилися монгольські посли. Верхові коні чекали під старим платаном. У місячному світлі Махмуд-Ялвач упізнав серед вершників великого візира.
— Ти поїдеш за мною, — сказав він. — Сідай на коня.
Вони проїхали темними провулками через усю затихлу Бухару і спинилися біля глухої стіни з залізними дверима. На умовний стук двері безшумно прочинилися. Там стояв похмурий воїн у кольчузі та шоломі, і в місячному світлі він здавався вилитим із срібла. Махмуд-Ялвач, простуючи за візиром, пройшов сад з басейнами, де дрімали лебеді і в альтанках над водою було чути шепотіння жіночих голосів.
Він піднявся на терасу химерної альтанки. За важкою завісою була маленька кімната, оббита узорчатими тканинами. У високих срібних свічниках, потріскуючи, горіли товсті воскові свічки. На шовкових подушках сидів шах Мухаммед у строкатому халаті з кашмірської шалі.
— Сядь ближче! — сказав шах, вислухавши привітання гостя. — Я хочу поговорити з тобою наодинці про важливі для мене справи. Ти значишся моїм підданцем, — адже ти родом із Хорезму, з мого міста Гурганджа? Ти правовірний мусульманин, а не якийсь нечестивий язичник, і ти повинен, зараз же мені довести, що ти душею, розумом і ділами перебуваєш на боці всіх правовірних, а не продався ворогам ісламу.
— Це все вірно, мій падишах! Я родом з Гурганджа, — відповів Махмуд-Ялвач, стаючи на коліна біля ніг Мухаммеда. — Я слухаю шанобливо і з острахом слова шахської величності і радий послужити всім моїм життям володареві земель ісламу.
— Якщо ти будеш правдиво відповідати на всі мої запитання, то я щедро віддячу тобі. Ось запорука того, що моя обіцянка буде виконана, — шах вирвав із золотого браслета велику перлину і простягнув її послові. — Але пам’ятай, що коли ти виявишся брехуном і зрадником, то вже завтра не побачиш сонця.
— Що я повинен зробити? Я корюся, падишах!
— Я хочу через тебе все дізнатися про татарського кагана Чінгісхана. Я хочу, щоб ти став» при ньому моїм оком і моїм вухом. Я хочу, щоб ти надсилав мені з вірною людиною листи, терміново сповіщаючи, що робить Чінгісхан, що він замислив, куди готує похід. Присягнися, що ти це виконаєш!
— Аллах свідок, що я служу і служитиму тобі, мій падишах! — сказав Махмуд-Ялвач і торкнувся руками бороди.
— Ти побудеш тут ще добу, щоб розповісти моєму літописцеві Мірзі-Юсуфу все, що ти знаєш про Чінгісхана, — звідки він з’явився, які він провадив війни і як він став володарем усіх татар.
— Я це розповім, мій государю!
— Чінгісхан твердить, нібито він тепер повелитель могутнього Китаю і що він захопив навіть його столицю. Чи дійсно це так, чи все це пусті хвастощі?
— Клянуся, що це сама істина! — відповів Махмуд. — Справа такої великої ваги не може лишатися таємною. Незабаром, государю, і ти переконаєшся, що все це правда.
— Припустімо навіть, що це так, — сказав шах. — Але ти знаєш величезні розміри моїх володінь і які численні мої війська? Як же цей хвастун, язичник-скотар, насмілився назвати мене, могутнього повелителя всіх мусульманів, своїм сином?.. — Шах схопив сильними руками посла за плечі і притягнув до себе, впиваючись пильним поглядом. — Кажи зараз, якої сили його арйія?
Махмуд відчув приховану лють у мові хорезм-шаха. Боячись його гніву, він склав руки на грудях і відповів з шанобливою лагідністю:
— У порівнянні з твоїми незчисленними непереможними військами військо Чінгісхана не більше, ніж струмок диму в темряві ночі!..
— Правильно! — вигукнув шах і відштовхнув посла. — Війська мої незчисленні і непереможні! Про це знає всесвіт, і ти добре мені все це пояснив… Через день ти одержиш мій лист — відповідь татарському падишахові. А тобі і твоїм товаришам по торгівлі я надам усі пільги і переважне право як для продажу і купівлі товарів, так і для вільного проїзду по мусульманських землях. Зараз ти йди з моїм векілем; він проведе тебе до круглої кімнати, де чекає мій літописець, старий Мірза-Юсуф. Він запише твої слова.
Хорезм-шах закивав милостиво головою і кілька разів ударив у долоні.
Розділ четвертий
ЩО ПОСОЛ РОЗПОВІВ ПРО ЧІНГІСХАНА
Не слід говорити погано про людину, коли вона відсутня, бо земля може передати їй все це.
Векіль запропонував монгольському послові йти за ним і провів його кривими і заплутаними переходами палацу до круглої кімнати з високим куполом. Біля стін стояли чорні скрині, ковані залізом. У вузьких нішах на поличках лежали запилені паперові сувої. «Шахська бібліотека», — вирішив Махмуд-Ялвач і трохи заспокоївся. Він боявся потрапити до вогкого підвалу на допит з катуванням.