— Хіба не те саме я говорив його величності, хорезм-шахові Алла ед-Діну Мухаммеду? Татарське військо перед військом падишаха Мухаммеда — царювати йому сто двадцять років! — все одно, що струмочок диму в темну ніч!.. Правда, у дорозі, під час походу на захід, до татарського війська приєдналися всі степові бродяги: і уйгури, і алтайці, і киргизи, і кара-китаї, і татарське військо Чінгісхана швидко збільшилось і розбухло… Це не казки!
Посол хитнувсь, обперся руками об килим і простягся. Дівчина підклала йому під голову зелену сап’янову подушку і сказала пошепки на вухо старику Мірзі-Юсуфу:
— Він хитра лисиця! Він не хоче сказати правди…
— Такі вже посли! Де ти знайдеш прямодушного посла!
Увійшов векіль. Усі довго, безшумно сиділи, вичікуючи і не знаючи, що робити з сонним послом. Махмуд-Ялвач раптом прокинувсь і підвівся, мимрячи пробачення:
— Що я вам наговорив сп’яну, сам не пам’ятаю. Даремно ви це все записали! Спаліть ці записки!..
Векіль провів посла назад вузькими, темними переходами палацу до глухої хвіртки саду, де чекали верхові коні. Джигіти насилу посадили в сідло обм’яклого Махмуд-Ялвача.
У досвітніх сутінках вершники поїхали безмовними вулицями сонної Бухари і прибули до заміського палацу шаха.
Через день, одержавши лист-відповідь з рук шаха Мухаммеда, татарське посольство вирушило на схід, до табору великого кагана всіх татар.
Розділ п’ятий
ВЕЛИКИЙ КАГАН СЛУХАЄ ДОНЕСЕННЯ
Чінгісхан відзначався високим зростом і міцною будовою тіла. Мав котячі очі.
Троє вершників швидко їхали стежкою між татарськими юртами. Їхні вовняні плащі розвівались, як крила орлів, що б’ються один з одним. Двоє вартових схрестили списи. Вершники спішилися, скинувши на білий пісок запилені плащі.
Один із прибулих, оправляючи червоний смугастий халат, вигукнув:
— Хай буде благословенне ім’я кагана! Повідомлення особливої важливості!
З ближньої юрти уже вибігли двоє нукерів у синіх шубах з червоними нашивками на рукавах.
— Ми прибули з західної країни, куди їздили послами від великого кагана. Скажи про наш приїзд. Я посол Махмуд-Ялвач.
У жовтому наметі трохи відкрилася шовкова завіска, і звідти прозвучав наказ. Вісім вартових на стежці до намету один за одним повторили:
— Великий каган наказав: «Нехай ідуть».
Троє прибулих схилилися; схрестивши руки на грудях, вони попрямували до намету. Слуга-китаєць пропустив їх; вони ввійшли всередину, не підводячи голови, і опустились на килим.
— Говори! — промовив низький голос.
Махмуд-Ялвач підвів очі. Він побачив суворе темне обличчя з жорстокою рудою бородою. Дві сиві, скручені у вузли коси спадали на широкі плечі. З-під лакованої чорної шапки з величезним ізумрудом пильно вдивлялися зеленкувато-жовті очі.
— Шах Хорезму Алла ед-Дін Мухаммед дуже задоволений твоїми подарунками і запропонованою дружбою. Він охоче погодився дати всякі пільги твоїм купцям. Але він розгнівався…
— Що я назвав його сином?
— Ти, великий, як завжди, вгадав. Шах так розлютився, що моя голова вже ледве трималася на плечах.
Очі кагана примружились і витягнулись вузькими щілинками.
— Ти вже гадав, що тобі буде так? — і каган провів товстим пальцем риску в повітрі.
Цього жесту боялися всі: так Чінгісхан засуджував на страту.
— Я заспокоїв гнів шаха Хорезму, і він надсилає тобі «салям» і листа.
— Ти заспокоїв його гнів? Чим? — голос прозвучав недовірливо. Очі вдивлялись, то розширюючись, то звужуючись.
Махмуд-Ялвач почав докладно розповідати про прийом у шаха Мухаммеда і про те, як уночі до нього прибув великий візир і викликав для таємної бесіди. Говорячи це, він поклав на широку долоню Чінгісхана перлину, одержану від хорезм-шаха, докладно виклав усе, про що говорив з Мухаммедом.
Махмуд-Ялвач відчув, не підводячи очей, що каган пильно вдивляється в нього і намагається проникнути в його затаєні помисли.
— Оце все, що ти почув?
— Коли я що-небудь забув, прости мене, нездару!
Почулося сопіння, каган був задоволений. Він ударив важкою рукою по плечу Махмуд-Ялвача.
— Ти хитрий мусульманин, Махмуде. Ти непогано сказав, нібито моє військо схоже на струмок диму в мороці темної ночі. Нехай шах так і думає! Ввечері приходьте всі троє до мене на обід.
Посли вийшли з намету.
Каган підвівся, високий, сутулуватий, у чорному одязі з грубої парусини, підперезаному широким золотим поясом. Важко ступаючи великими кривуватими ногами в білих замшевих чоботях, він пройшов по намету, відкрив трохи завісу і стежив, як три посли в білих тюрбанах і строкатих халатах сідали на запилених коней і поволі від’їздили.