ВІЙНА ПОЧАЛАСЬ…
Взявши саморобний спис, Курбан-Кизик вирушив у путь. Він заїхав на садибу бека, щоб дізнатись, куди йому треба буде з’явитись. Управляючий садибою вилаяв його і сказав, що бек Інаньч-хан із загоном вершників уже виїхав. Усі, що запізнилися, повинні його доганяти на великій дорозі, яка веде до Бухари.
На всіх стежках було видно групи піших і кінних селян і валки двоколок, навантажених пожитками і дітьми. З криками й слізьми плентались старі діди та жінки. Валки тягнулися в усіх напрямках — одні до міста, інші, навпаки, відходили в напрямі південних гір.
Був початок весни. На полях зеленіли озимі. Сонце вже сильно пригрівало. Дороги підсохли, і курява густими хмарами підіймалася над рядами людей, що кудись ішли. Біля селищ зустрічалися кузні, де стукотіли молотки і озброєні люди кричали й сварилися, бажаючи підкувати коня, придбати наконечник списа або вміло викуваний залізний меч.
Надвечір другого дня, коли вдалині показались глиняні мури передмістя Бухари, Курбан встиг подружитися з чорнооким бородатим дервішем, що йшов поряд чорного осла, навантаженого торбами. Од нього не відходив хлопчик років тринадцяти. Дервіш наспівував пісні і бажав щастя й удачі відважним богатирям, які вирушали проти невірних. Деякі воїни опускали в миску дервіша коржі чи жменьки пшона.
Коли настала ніч, тисячі багать запалали навколо міста. Курбан, простуючи за дервішем, опинився біля низьких будівель, звідки доносились одноманітні вигуки: «Гу, гу-у, гу-у!» Це була «ханака» — гуртожиток дервішів. Усередині було багато людей, які просили у дервішів зцілення від хвороб і молитов, що врятують від смерті у наступній війні. Дервіші чаклували, читали замовляння, давали відвідувачам паперові смужки з священними написами.
Курбан, прив’язавши біля огорожі кобилу, обійшов багаття, позбирав натрушену солому для Рижухи й чорного осла. А дервіш поділився коржами і звареною в залізному казанку бовтанкою з борошна. «Джигіта прохарчує дорога», — згадав Курбан.
Всю ніч Курбан, борючись зі сном, провів біля коня, намотавши на руку повід. Біля багать говорили, що тепер купують за добрі гроші навіть кульгавих і поганих коней, тому що всі хочуть виїхати якнайдалі від Бухари до перських гір чи до Індії, куди не доберуться невідомі язичники.
На ранок Курбан так міцно заснув, що не чув, як хтось, перерізавши повід, вкрав його Рижуху.
— Кажуть, що аллах покарає безсоромного злодія, що відібрав коня у воїна, який виступив на священну війну, — сказав дервіш. — Але поки що бог покарав також і мене, бідного Хаджі Рахіма, бо злодій вкрав і мого старого осла. Втішимося тим, що ми тепер нічим не обтяжені підемо оглядати благородну Бухару.
Курбан узяв на плече свій довгий спис і рушив разом із дервішем та його юним супутником оглядати славетне місто — «ясну зірку на небесах освіти», «благородну Бухару».
Троє подорожніх, «тримаючи один одного за пояс дружби», плентались до Бухари серед численного натовпу, який посувався безперервним потоком.
Високі стіни, збудовані у стародавні часи, порослі бур’яном і колючками, де-не-де завалені, мали одинадцять воріт, через які купецькі каравани сполучали цю твердиню ісламу з усіма кінцями всесвіту.
Біля перших воріт зібрався великий натовп. Стражники опитували всіх перехожих і до всіх зверталися з закликом:
— Жертвуйте на укріплення міста, на харчування воїнів, на виготовлення мечів! Хай рука ваша не стискається від скупості, хай щедрість розв’яже ваші тугі гаманці!
Старі вчені улеми з шкіряними торбами ходили в натовпі і вимагали, щоб кожний жертвував на священну справу захисту батьківщини.
Одразу за ворітьми потяглись торгові ряди. Маленькі крамнички з усілякими товарами тулились одна біля одної. Купці, знаючи, що особливо потрібне на сьогоднішній день, голосно кричали про гарні якості дешевих, але міцних тканин, чи добре зваляної повсті, необхідної для сну в дорозі, чи медових бубликів, які не псуються від часу.
Скрізь було видно юрби розгублених біженців, які прибули з дітьми й пожитками з околиць, шукаючи притулку і захисту.
Пройшовши масивні ворота другої стіни, що відгороджувала передмістя від внутрішнього міста — Шахрістана, троє подорожніх звернули з гомінкої вулиці на безмовний майдан, оточений високими арками мечетей і медресе. В них училося кілька тисяч молодих і старих виснажених студентів, «шагірдів», які бажали осягнути премудрість богословських арабських книг, щоб через багато років праці і злигоднів стати імамами: зубожілих мечетей.