Розділ другий
СТАРІЙШИНИ САМАРКАНДА ЗРАДИЛИ МІСТО
Все — жертва вашої розпусти і розваг.
На пальцях рук у вас не хена, ні, то кров!
Чінгісхан вирушив з Бухари до Самарканда ранньої весни року Дракона (1220). Військо йшло обома берегами Зеравшану. Не дуже утискаючи на цей раз тих, хто йому підкорявся, каган лишив загони для облоги міст Серіпуль і Дабусіє, які замкнули перед монголами свої ворота.
Прибувши до Самарканда, Чінгісхан вибрав місцем своєї стоянки заміський «Зелений» палац хорезм-шаха («Кексерай»). Сюди стали прибувати загони його чотирьох синів і юрба полонених, яких монголи гнали канчуками, мов худобу. Всі ці загони розташувались навколо міста, утворюючи суцільне кільце.
З усіх міст Хорезму Самарканд був найбільш укріплений. Старі високі стіни неприступної товщини мали залізні ворота з вежами і бійницями по боках. Гарнізон налічував сто десять тисяч воїнів. З них шістдесят тисяч розмовляло тюркськими мовами. Це були здебільшого кипчаки, а решта військ складалися з таджиків, гурців, кара-китаїв та інших племен. Було двадцять бойових слонів, застрашливих на вигляд; у їхню допомогу дуже вірив хорезм-шах. Крім того, можна було зібрати ціле військо добровольців з мирного населення, яке складалося з ремісників та їх численних рабів.
Якби на чолі оборони Самарканда було поставлено випробуваного і непокірливого полководця, такого, як Каїр-хан чи Тимур-Мелік, то місто трималося б довго, — не менше року, — поки вистачило б харчів. Але хорезм-шах призначив головним начальником військ Самарканда свого дядька, пихатого Тугай-хана, який ніколи не був полководцем, брата ненависної цариці-матері Туркан-Хатун.
Чінгісхан два дні об’їжджав місто, оглядав стіни, вали, глибокі рови, до краю наповнені водою; він вишукував слабкі місця оборони і обміркував план нападу.
Щоб приховати свої справжні сили і налякати обложених, монголи вишикували пригнаних полонених у бойовий порядок і на кожні десять чоловік дали прапор. Жителям Самарканда здалеку видавалося, що місто оточене незліченним військом ворогів.
Тюркські воєначальники Алп-Ер-хан, Сіюндж-хан і Балан-хан вийшли з своїми загонами кипчаків з міських воріт і напали на монголів. Зав’язались уперті бої. Хоча мусульмани і захопили в полон кілька монголів, але самі втратили близько тисячі чоловік і повернулися під захист фортечних стін.
Другого дня кипчацькі воїни вже не захотіли виходити з міста. Добровольці з жителів Самарканда зробили раптову вилазку. Монголи вдали, ніби тікають. Самаркандці погналися за ними і потрапили в засаду, — з усіх боків нападали воїни, що чатували на них, і, одрізавши відступ, майже всіх перебили. Лише небагатьом пощастило вернутися до міста.
Вранці третього дня Чінгісхан сів на коня і особисто керував штурмом Самарканда. Всі свої війська він розставив навколо стін і проти всіх воріт. Монголи нападали на тих, що виїздили з міста, вражаючи їх стрілами із своїх великих, тугих, далекобійних луків; вони билися з смільчаками цілий день до вечора, після чого обидві сторони повернулися до своїх таборів.
Цієї ночі найзнатніші особи Самарканда — головний суддя (каді), глава духовенства шейх-уль-іслам і найстаріші охоронці мечетей — імами — влаштували нічну нараду, вирішивши покірно здатися. Вранці вони вийшли з міста і попрямували до табору кагана. Вони хотіли випросити у монгольського владики милості до обложеного міста. Чінгісхан «обіцяв їм безпеку від гніву свого і дозволив розійтися по домівках», і посольство повернулося з радістю до міста. Тоді, за винятком загону сміливих, який сховався в цитаделі, кипчацькі хани, на чолі з начальником усіх військ Тугай-ханом, так само поспішили з’явитися з поклоном до монголів і запропонували прийняти їх до себе на службу. І на це Чінгісхан, милостиво посміхаючись, згодився.
Вранці шостого дня облоги відчинилися головні «Ворота намазу», і монголи вдерлися в столицю хорезм-шаха.
Вони пригнали полонених і наказали їм зруйнувати стіни.
Однак всупереч обіцянкам Чінгісхана не чинити зла місту, всі чоловіки й жінки Самарканда, розподілені по сотнях, були вигнані в поле, і там монголи їх начисто пограбували і піддали насильствам.