- Хтось бачив, що ти пішов з ресторану з нею?
Він знизав плечима.
- Не знаю. Там було багато люду. В суботній вечір, найзанятішого тижня року, там були всі.
- Хто всі, Пері?
Його очі поглянули на темне небо, ніби зірки могли знати відповідь.
- Я не пам'ятаю.
- Це погано, Пері. - Я зробила паузу, думаючи про можливості. - Не кажи поки нікому.
- Ти повинна сказати поліції, Клер. Ти тепер працюєш з ними.
- Я не повинна робити нічого в цьому роді. - сказала я спокійно.
Всі емоції, що боролись, очистились. Я знала, що потрібно зробити.
- Я був з нею в ту ніч, коли її вбили, - сказав Пері. - Це робить мене головним підозрюваним. Приховування подібної інформації зробить тебе співучасником або кимось таким. Я не хочу, щоб ти потрапила у неприємності за приховування такого від поліції або від Джастіна.
Я встала, обтряхнувши пісок.
- До біса поліцію і до біса Джастіна. Спершу родина. Тримай рот на замку.
Я йшла додому, а на відстані від мене йшов Пері, опустивши голову, як присоромлений пес. Я з кожним кроком, який я робила, мої думки рухались все швидше. Пері дійсно зробив дещо дурне, але я не збиралась підносити це копам, як жертву. Вони б згаяли свій час, зосередившись лише на ньому, а не на справжньому вбивці.
Пері був ні-до-чого. Звичайно ні, тихо повторювала я. Через плече я дивилась, як Пері йшов в темряві. Він не міг такого зробити.
Телефон задзвонив в якусь нечестиву годину наступного ранку і я відповіла заспаним голосом.
- Алло? Клер, це Гаррі Спелмен.
Я сіла прямо в ліжку. Я що пропустила зустріч? Півночі я не спала від хвилювання. Поглянула на годинник. Ні, було лише вісім ранку.
- Доброго ранку, пане Спелмен.
- Я хотів подякувати тобі, за те, що ти прийдеш до мене, щоб зустрітись з Джастіном і Гебріелем Тоскано. Я хотів також вибачитись за те, що не буду на зустрічі.
- Все нормально. Ви, мабуть, дуже зайняті.
- Не в тому справа, Клер. Я взагалі не буду залученим до цієї частини розслідування. Джастін буде за мене. А замість детектива Тоскано також буде його син. Ви троє повинні будете працювати над цим.
Пан Спелмен таки хороша людина. Коли ми зустрічались з Джастіном, його батьки ніколи не зважали на мою... особливість. Навпаки, вони повністю вірили. Цікаво, чи це не змінилось.
- Ви не вірите в мене? - спитала я.
- Звичайно вірю. І завжди вірив. - Він на мить зупинився, а потім зітхнув. - Буду чесним з тобою, Клер. Це перше вбивство, яке сталось в Істпорті за багато років. Жителі міста в паніці. Вони хочуть знати, що працює поліція, а не підлітки, не наші місцеві екстрасенси. Ти знаєш, що я поважаю і захоплююсь твоєю родиною, але я якщо хочу бути переобраним, то повинен уникати... неоднозначним прецедентів.
Я також зітхнула. Все було логічно.
- Я розумію.
- Те ж стосується і детектива Тоскано. Він зайнятий офіційним розслідуванням і, по правді, не дуже ведеться на це. Насправді він дозволив своєму мину працювати з тобою, роблячи послугу мені.
- Добре.
- Я знову прошу вибачення. Але я вірю, що ти добре попрацюєш з Джастіном і Гебріелем. Я дійсно думаю, що ти допоможеш нам з цим, Клер. І я ціню це.
Я прибула в офіс мера вчасно. Як і було сказано, пана Спелмена ніде не було видно. Тут були лише Джастін з Гебріелем, які стояли перед столом мера. На столі стояла пластикова сумка, до якої відразу метнулись мої очі. А потім я подивилась на Джастіна і Гебріела. Вигляд їх двох, що стояли один біля одного, оживив мене сильніше, ніж вранішня дієтична кола. Вони були красивими хлопцями. Нажаль, один з них був кретином.
Я кивнули їм обом.
- Джастін. Гебріел. Доброго ранку.
Спантеличення з'явилось на обличчі Гебріела.
- Клер? Що ти тут робиш?
А тепер була черга Джастіна дивуватись.
- Ви знайомі?
- Стоп, стоп, - сказав Гебріел, поклавши руку на лоб. - Клеріті Ферн. Клер? Клер це Клеріті Ферн?
Я стримала посмішку, хоча всередині вона розквітла.
- Так, ми одне і те ж. А що?
- То це ти скажена білка? - спитав Гебріел.
Я відчула, ніби мене штовхнули в груди. Все повітря просто вийшло. Вони вже дістались до нього. Він ще навіть не зайшов в шкільний хол, а діти дістались до нього. Вони сказали, що я - фрік.
Я впала духом. В нас все так добре почалось. Він був першим хлопцем, про якого я так думала, після Джастіна. Він приваблював мене і сам фліртував у відповідь. Всі мої надії ожили, а тепер знову вмерли.
Він був таким, як інші.
Мій розум затьмарився. Я шукала якусь елегантну відповідь. Зачіпку в образі, яку могла повернути йому - той вид самозбереження, який я практикувала в школі. Але нічого не могла придумати.
Джастін попереджуючи поклав руку на плече Гебріела.
- Слідкуй за словами, новенький.
- Джастін, ми можемо поговорити на самоті?- мій голос звучав юно і уразливо і я ненавиділа це.
- Я буду назовні. - Гебріел вилетів. Я чула, як він пробубонів щось про "сміховинно", перед тим, як захлопнув двері.
Я повернулась до Джастіна.
- Якого милого?
Він знизав плечима з схрещеними руками.
- Я ж казав, що в нього важкий характер.
- Ага, але що з прізвиськом?
Джастін сів і поклав лікті на стіл.
- Судячи з усього, він не в ладах з екстрасенсами.
- Мило.
Значить це не пов'язано з іншими дітьми в місті і моєю репутацією. Мабуть, все ще гірше, це щось всередині самого Гебріела. Значить та дурна ідея Джастіна, про яку вчора казав Гебріел, була насправді мною.
- Він погодився працювати з тобою, але лише тому, що мій батько змусив.
Я закотила очі.
- Ніби я вже не ненавиділа тебе.
- Припини, Клер. Це ж не щось, що ти робиш лише для мене. Це буде правильним.
Це було правдою. А тепер у мене була ще більша мотивація для швидкого вирішення справи. Я повинна була захистити брата.
- Добре, - сказала я.
- Чудово. Давай починати. - Джастін відкрив сумку на столі і вийняв з неї гаманець, помаду і мобільний. - Це все було її. Хочеш спробувати?
Я знизала плечима і взяла спершу помаду. Закрила очі. Нічого.
Далі я спробувала з гаманцем. Знову нічого. Я була рада, що Гебріел пішов з кімнати. Поки що я доводила лише власну даремність.
А потім я взяла телефон.
І тут же мене затягнуло. Перед очима були лише круги і туман, нічого конкретного, але емоції були сильними. Я плакала. Ні, Вікторія плакала... від злості. Я стиснула телефон сильніше і сконцентрувалась більше. Він тобі не належить.
Її голос був гучним і наполегливим. На тому кінці приглушено відповіли, але я не могла розшифрувати що. Ну, він очевидно не хоче тебе більше, продовжувала Вікторія. Йому потрібна я.
Зв'язок переривався. Я намагалась втримати його, скільки могла. Ми ще побачимо це.
Слова Вікторії розвіялись і я відкрила очі.
- Що це було? - спитав Джастін, широко відкривши очі.
- Я дещо відчула. Не знаю, чи це пов'язано, але може бути.
Я повторила те, що почула. На хвильку думала, чи могла Вікторія говорити про мого брата. Ні, вони ж тільки зустрілись в "Смакоті", правда? Це те, що він сказав. Джастін кивав, коли я повернула йому телефон. Я відчула невеликі ростки гордості. Тільки що я вперше прочитала щось для нас. Можливо, і я буду корисною.
Я подивилась за плече на двері і зітхнула.
- Пора розібратись з Паном крутим хлопцем, правда?
- Удачі, - сказав Джастін сухо.
Я залишила офіс і знайшла Гебрела, що ходив по холу. Я намагалась не помічати, як добре він виглядав у своїх широких шортах і темно-блакитній футболці. Зосередилась лише на тому, що він назвав мене божевільною білкою.
Видіння надихнуло мене. Повернулась моя впевненість і я була готова до розмови. Зрозумівши, що знайомство не пішло неправильно, я хотіла перша залагодити це.