- Ти думаєш він тому зробив цю дірку?
- Він - збоченець. Навіщо тоді ще? - Я зробила паузу. - Чекай, ти підозрюєш його?
- А ти не думаєш, що він може вбити когось?
Я задумалась на мить. Я знала цього хлопця ще з дитячого садку. Я його ненавиділа, але все ж таки.
- Не знаю. Він звісно забіяка. Але вбивство? Думаю, все може бути.
А тоді я зрозуміла, що якщо поліція затримала Біллі, а Біллі міг бачити Пері в мотелі тієї ночі... і міг розказати це копам.
- Що він сказав про дірку, коли ви затримали його? Він був в кімнаті тієї ночі? Він бачив когось там з жертвою? - нервово спитала я.
Темні очі Гебріела вивчали моє обличчя.
- Є щось, чого ти не кажеш мені?
- Звичайно ні.
Я поклала руки на стегна.
Гебріел дивився на мене ще мить.
- Поліція була б рада запитати в Біллі ці питання, але, на жаль, ніхто не може знайти його. Менеджер мотелю не бачив його від суботнього ранку, коли він працював над несправною вентиляцією.
- А вбивство сталось ввечері в суботу. То його ніхто не бачив відтоді?
- Поліція питала в мотелі і його батьків вдома. Ніхто не бачив його.
- Знайдіть хлопця на ім'я Френкі Крідон і ви знайдете Біллі. В них одні мізки на двох. Вони не можуть жити один без одного.
Гебріел засунув руку в кишеню і вийняв звідти складений папірець.
- А що на рахунок цього сьогодні?
Він підсунув його через стіл і я розгорнула. Це був флайєр про феєрверки сьогодні.
30-тий Істпортський фестиваль феєрверків на міському пляжі!
Ніч музичних розваг, ігор, їжі, феєрверків та святкування.
- Ти хотіла б піти? - спитав Гебріел.
- Більшість місцевих годять туди кожного року.
- То є шанс, що ці двоє будуть там?
Я знизала плечима.
- Є.
- Давай підемо туди.
Я засумнівалась.
- Разом?
- Якісь проблеми з цим?
Він потеплів у відношенні до мене? Може він змінював власну думку, повертаючись до першого враження? Або просто потребував, щоб я впізнала Френкі. Так, мабуть останнє, Клер. Перевір своє его.
Я всміхнулась.
- Ніяких проблем. Давай зустрінемось в мене вдома. Ми можемо піти звідти.
Коли Гебріел знову занурився у свою їжу, я нишком перевірила власний телефон. Ніякої відповіді від Пері. Де він міг бути? Він ніколи не відлинював від роботи, від домашнього заробітку.
Ще одне пояснення з'явилось в моєму мозку. Я похитала головою. Він би не втік. Нізащо. Лише з почуття провини.
За п'ять хвилин до зустрічі я стояла у бюстгальтері та трусиках. Три версії одягу були розкиданими по спальні. Я відкинула чорний топ і шорти-хакі як занадто простий варіант. Кинула світлий сарафан на ліжко - не підходить. Відкинула тісну мінісукню - розпусно. Що, до біса, я робила? Я перепробувала купу вбрання? Я намагалась вразити хлопця, який вважав мене скаженою білкою?
Я зітхнула і взяла сарафан. Мені не можна носити червоне, але блідий рожевий таки йде до мого волосся. Він був не дуже красивим, але зручним. Я працювала сьогодні, а не чіпляла хлопців. Особливо нікого конкретного.
Дякувати Богу, Гебріел запізнився на п'ять хвилин, і до того часу, як він постукав у двері я закінчила з помадою і всунула ноги у сандалі. Я відкрила двері.
- Надіюсь я не змусив тебе чекати... - його голос стих, коли він відверто розглядав мене.
- Що? - Спитала я, поклавши руку на стегно.
Він блиснув диявольською посмішкою.
- Маленька рожева сукня. Ти виглядаєш мило.
Що мені здавалось огидним, для нього було милим. Цікаво, що б він сказав про тісні сукні. Мої очі також оглянули його. Він вдягнув джинси і сорочку Yankees. Він не виділявся на фоні місцевих, але змушена визнати, він сміховинно добре підібрав сорочку. Його коротке темне волосся було вологим, ніби він щойно прийняв душ. Я відчула, що моє обличчя зашарілось, тому відвернулась.
- Заходь.
Він зупинився і роздивився фойє.
- Я був тут лише хвилинку, коли ми прийшли за Джоні. В мене не було часу оцінити це місце. - Він зробив паузу. - Не те, на що я очікував.
- А чого ти чекав? Що ляльки вуду будуть звисати з стелі?
Він посміхнувся.
- Мабуть, одна маленька для мене.
- Вона схована під моїм ліжком.
Він м'яко засміявся і пішов до великого переднього вікна.
- Мабуть добре жити так близько до набережної та пляжу.
- Зазвичай так. Хоча ночі, подібні до цієї, можуть бути голосними. Тисячі людей якраз перед твоїм двором.
- І в тебе не має вибору, крім як піти туди кожного року, так?
- Так, але в мене ніколи не було місії. - Я потерла руки одна об одну. - Може підемо?
- Ага. Бери свій телефон. Я вважаю, що нам варто прогулятися і пошукати цього хлопця або його друзів.Той, хто знайде його першим може зателефонувати або написати повідомлення іншому.
Я дала Гебріелові фото Біллі і Френкі, яке я роздрукувала, взявши з чиєїсь сторінки на Фейсбуці, отож тепер він мав уявлення кого шукатиме. Мама вже пішла дивитися на феєрверки, а Пері був й досі поза зоною досяжності, тож я зачинила двері, після того як ми вийшли.
На пляжі було галасливо. Усюди були сім'ї, хихикаючі групки підлітків, парочки на ковдрах, бродячі групи чоловіків і жінок, що придивлялися один до одного. Багато було місцевих, але й добра половина туристів. Гебріел і я пройшли повз кіоски із дражливими запахами: бургерами на грилі і хот-догами, італійськими ковбасками, піццою, солодким льодом, морозивом, кренделиками.
Гебріел сказав:
- Я міг би витратити всю ніч на їжу.
- Не зараз. Після того, як я відстежу Біллі Ревілсона, ти зможеш винагородити чимось смаженим.
Він застогнав.
- Будь ти проклятий, голос розуму. Добре, давай розділимося і розширимо територію пошуку.
Я кивнула і повернула вліво, проходячи повз велику трибуну, де грав шкільний гурт. Я намагалася виглядати розслабленою, і в той же час шукати Біллі та Френкі у цьому морі облич. Я протиснулася крізь групку, жуючих гумку дівчат, я упізнала в них старших дівчат з моєї школи.
- Він такого не сказав!
- Так, сказав! І ти не повіриш, що сказала вона!
Будь ласка, хто-небудь скажіть мені, що я не буду такою ж докучливою, якщо матиму подруг.
- Звичайно будеш.
Я розвернулася навкруги і ледь не вляпалася обличчям в солодку вату. Я посунула фіолетову хмаринку цукру і поглянула на матір. Вона була одягнена в білу, з короткими рукавами селянську блузку і клаптеву спідницю.
- Ти повинна припинити слухати мої думки без мого дозволу, мамо. Це не круто.
Вона відірвала клаптик солодкої вати і вклала його мені до рота, аби я замовкла.
- Я зробила це ненавмисно, Клеріті. Я прогулювалася уздовж, слухаючи натовп.
- Нарила щось цікаве?
- Насправді, так. Той синок детектива, не може припинити зиркати на твої ноги. Він у захваті від маленької рожевої сукні, що на тобі. Настільки, що через це злий на себе. - Вона похитала головою.
Я почервоніла.
- А часом ти не нарила щось важливе?
- Щось на зразок людини, яка йде і думає: "Я убивця Вікторії Хаппел"?
- Саме так.
- Ні, так мені не пощастило. Але дорогенька, люди не прогулюються, думаючи про свої найбільші секрети увесь час. Вбивця може стояти поруч мене і усе, що я змогла б почути від нього це те, що він хоче купити курку-гриль.
- Ти бачила Біллі Ровлінсона чи Френкі Крідона? - запитала я.
Відраза скривила її рот.
- Ні. Чому ти розшукуєш цих негідників?
- Можливо, Біллі свідок у нашій справі. Або ж підозрюваний.
- Я буду тримати свої очі і мозок відкритими.
- Дякую. - сказала я. - Продовжуй насолоджуватися вторгненням у конфіденційність людей.
Мама поцілувала мене у щоку і попрямувала далі. Люди почали займати місця на пляжі, щоб подивитися феєрверки. Я протиснулася через масу ковдр і шезлонгів, бурмочучи вибачення, коли я наступала на край ковдри або чиїсь ноги. Я почула, як хтось викрикнув моє ім'я, кинула погляд убік і побачила Нейта, що йшов до мене. Він був похмурим, зовсім не схожий на звичного себе.