Реалізував я свій план блискуче. Усе закінчилося надзвичайно збудливим, еротичним і сексуальним поцілунком у щічку тривалістю в третину секунди. Ну, а що ви хотіли? Перший клас.
P. S. У сьомому-дев’ятому класі Настя однією з перших стала власницею опуклих, надзвичайно привабливих і заманливих горбиків десь у зоні між лівою та правою руками. Це були справжні сіськи. Її виховувала бабуся в дуже консервативних манерах, та це не заважало дівчині дуже вчасно і влучно почати носити одяг із вирізом. Мій прутень вставав сам собою, і я не розумів, чому.
Зрештою я почав проводжати Настю додому й носити її портфель. Після трьох таких походів я вирішив, що цього досить, і запропонував зустрічатися, хоч і не дуже розумів, що це означає, адже ми й так вчилися в одному класі.
Вона дуже зраділа, але сказала, що їй треба подумати. Наступні кілька днів я, наче песик, бігав за нею в очікуванні відповіді, проте безрезультатно. На четвертий день я виловив її на перерві й запитав: «Ну, що там, ти подумала?». — «А, так, у нас нічого не вийде, адже бабуся сказала, що мені ще зарано зустрічатися з хлопцями, вибач, що забула повідомити…»
Забула вона… сучка!
• 3 •
У четвертому класі, коли я бавився з однолітками у «войнушки», до мене підбіг мій «співслуживець» і, поки ми сиділи в засаді, почав цікаву тему:
— Чувак, а ти знаєш, як правильно дрочити?
— А що значить «дрочити»?
— Ха-ха, ти що, не знаєш, що таке «дрочити»?
— Та нє, чувак, узагалі не шарю.
— Ну, це отак коли робиш… — і він почав здійснювати правою рукою рухи, які нагадували мені биття себе кулаком по яйцях.
— Чувак, це якась хрінь, — відповів я і змінив тему.
Утім, до шостого чи сьомого класу я був упевнений, що «дрочити» означає «бити себе кулаком по яйцях», аж поки мій старший брат Вітя не розказав мені, що, коли батьків немає вдома, він дрочить на порнуху, записану в його старого на касеті. Я, без жодних сумнівів, запитав його, в чому прикол товкти себе по яйолах, а Вітя, щиро здивувавшись, відповів, що це найкраще, що він пробував, і взагалі, пора б і мені навчитися.
Тож після кількох методичних указівок я пішов додому і, поки батьки були на роботі, почав практикуватися. Ніфіга не вдалося. Наступного дня я поскаржився, що ніхера не виходить. Вітя запевнив, що треба більше зволожити: використати якийсь крем або просто поплювати й не припиняти це дійство, аж поки не відчую приємного лоскоту.
Натхнення в мене не було, але він так розпіарив цю акцію, що я вирішив іще раз спробувати. Цього разу вдалося. Мобілок тоді не було, тож я побіг до Віті додому, щоби похвалитися йому, як це кльово вийшло.
Наступного дня у школі ми сиділи разом на уроці, й Вітя закинув вудочку:
— А прикинь, як кльово, якщо тобі це робить дівчина.
— Ніхера собі! Походу, ти правий, але хто таке може робити?
— Ну, спершу тобі треба почати з кимось зустрічатися.
— З ким?
— Ти дуже подобаєшся Ірі, запропонуй їй.
Іра була сусідкою і подругою Віті, їхні батьки дружили. Вона не дуже мені подобалася, хоча була гарненькою, виступала на всіх шкільних святах, співала й танцювала, чим постійно викаблучувалася. На мене це чомусь не дуже справляло враження. Але так хотілося, щоби хтось із дівчат подрочив мені. Тож на наступній перерві я підійшов до Іри та запропонував: «Давай зустрічатися!».
— Давай, — миттю і без виїбонів відповіла Іра.
«Як усе просто, коли ти подобаєшся дівчині», — подумав я і запам’ятав цей посил на все своє подальше життя.
Я поцілував її в щоку та сів за свою парту біля Віті.
— І що тепер?
— Не знаю, думаю, вона сама тобі запропонує, коли прийде час.
Минуло десь три-чотири дні. Ми все ще цілувалися у щоку щоранку й коли йшли зі школи. Я навіть не проводжав її додому. Ще інколи ми просто зажималися на перерві, і я мацав її за попу, теж не розуміючи, навіщо це роблю. Задоволення я не отримував, але бачив, що так роблять старші хлопці.
Цікаво, чи вона щось відчувала?
P. S. Одне слово, вона так і не запропонувала мені подрочити, тож я підійшов і сказав, що між нами все скінчено. Іра коротко відповіла: «Добре».
• 4 •
Коли я був малим, то часто брав участь у різних виступах, концертах, іграх і змаганнях. Мені легко давалася всіляка така хрінь. Той вечір не став винятком. Шкільний автобус віз мене та ще зо два десятки учнів у сусіднє місто на літературний вечір, де діти з різних шкіл декламували вірші, дискутували й обговорювали якісь незрозумілі речі, які були потрібні тільки їхнім учителям, щоби згодом прозвітувати на курсах підвищення кваліфікації. Для учнів це ж була просто тусовка, в паузах якої можна вибратися на другий поверх і бахнути вінца́ зі старшокласниками з іншої школи. Але я був ще геть малим, таких малявок на другий поверх точно ніхто не запрошував. Тому я просто пив чайок із найдешевшим печивом, як і мої малолітні колеги.