— О, прикольно, давай, тоді я лишаюся.
Я підійшов до шафи й вибрав футболку, яка смерділа найменше.
— Ось, тримай, майже чиста.
Настя засміялася. Вона подумала, що я жартую. За певний час я закінчив з її компом і запропонував подивитися фільм перед сном. Ми вмостилися на пружинному ліжку, я приобійняв її за плечі, й ми розпочали кіносеанс.
Робити наступні кроки я боявся. З одного боку, вона залишилася на ніч, з іншого — не подавала абсолютно ніяких жестів взаємності. Так, я обіймав її за плечі, але вона вже майже годину сиділа, зігнувши ноги в колінах і схрестивши на грудях руки. Це дуже закрита поза. Я спробував погладити її по нозі — нуль реакції. Запропонував трохи випити — відмовилася. Схоже, вона дає зрозуміти, що мені не варто на щось розраховувати.
Я відчинив вікно, щоби трохи провітрити перед сном маленьку гуртожитську кімнату. Фільм закінчився, і ми лягли на різних ліжках. (У моїй кімнаті було одне просте ліжко й одне двоповерхове, як і в усіх інших. Але оскільки я був головою студради, то мешкав сам.) Ми обмінялися побажаннями гарного сну й лягли спати. Запрошувати до себе в ліжко я не став. Якби вона цього хотіла, то погодилася хоча б на ковток мартіні. Тож я вирішив з гідністю вийти з цієї ситуації. Пішов у вбиральню, витратив три-чотири хвилини, уявляючи картинки, що були в моєму фотоапараті, і спустив пару. Повернувшись у кімнату, я вже не хотів Настю.
Десь за годину Настя розбудила мене.
— Мені холодно.
— Якщо хочеш, можу зачинити вікно, або лягай до мене, тут тепло.
— Посунься, — вона вляглася, стягнула з мене трішки покривала і вплелася в мої обійми.
Ми лежали обличчям одне до одного. Я опустив свою руку їй за спину та стиснув пружну сідницю. Вона була офігенна: кругла та випукла, тверда й соковита. Настя направила свою руку туди ж і відтягнула мою. За п’ять хвилин я повторив свій трюк. Вона теж. На третій раз вона не відтягувала мою руку, а зловила за яйця.
— Ще раз так зробиш, я тобі їх відірву.
— Вибач, не можу нічого з собою зробити, ти надто смачно пахнеш, а я не повечеряв.
— Ну ти й пиздун.
Вона обхопила мій член і почала дуже повільно, ледь-ледь торкаючись, водити вздовж нього. Це було кльово. Мабуть, єдиний вид дрочки, який проходив насухо.
«Професіоналка», — подумалося.
Я спробував її поцілувати, але Настя відвернулася. Член залишався в її руці. Хоч це й було дуже приємно, та кінчити я так не зміг би. Знову вийшов у вбиральню і ще раз подрочив. Потім повернувся, обійняв її ззаду й солодко заснув.
Вранці ми одягнулися, сходили випити ранкову каву й розійшлися.
P. S. Я зустрів Настю з іншим хлопцем за тиждень у місті і вирішив не турбувати.
P. P. S. За кілька років Настя зробила собі сіськи й похвалилася мені. Я їх помацав, але побачити не зміг.
• 26 •
У нас у гуртожитку, в кімнаті на моєму поверсі мешкала дівчинка, котру я бачив дуже рідко й ніколи не звертав уваги. Вона наче й жила там, а наче й ні. Проста чорнява першокурсниця. Усе, що я знав про неї, — ім’я (Лізка) і що родом вона десь із моїх країв.
Одного разу під час підготовки до сесії я із групою студентів із різних курсів окупували кухню, грали в карти і смажили картоплю. Тільки хлопці. Забігла ця мала.
— Ой, а плитка зайнята?
— Так, усі конфорки.
— А що ви робите?
— Граємо в карти на роздягання, — сказав я, сидячи в одних трусах і майці (мій стандартний гуртожитський прикид).
— І ти, напевно, програєш, — насміхалася з мене вона
— Приєднуйся, у тебе є всі шанси роздіти мене догола. Залишилося геть мало.
Пацани почали ржати. Мала сіла навпроти мене за стіл й азартно сказала:
— Роздавай.
Гуртожиток — річ серйозна. Якщо вже акнув, треба й бекати.
Буквально за 20 хвилин Лізка зосталася у потертих шортах і такому самому змученому часом ліфчику. Це були найгарніші груди, які я бачив наживо, в інтернеті, на картинах, малюнках чи будь-де. Її груди були ідеальні й навіть кращі. Я завмер, коли вона стягувала свою помаранчеву кофту. Ця мить, здавалося, тривала вічність у слоумо. Наскільки простим було її личко, настільки ж геніальний скульптор зліпив її цицьки.
Увечері я запросив Лізу на побачення. Ми каталися вечірнім містом на байку й зупинялися помилуватися краєвидами. Для мене це вже було нудним заняттям, але мала була під враженням. На одному з пагорбів я зупинив мотоцикл, поставив його на центральну підніжку, посадив дівчину попереду себе спиною до баку, а сам відсунувся на заднє сидіння.
Я дивився й усвідомлював, що її обличчя наче з комп’ютерної гри — жодної деталі чи риси, до якої можна було би прискіпатися. Запитайте, що мені в цьому обличчі не подобалося, і я змовчу. Запитайте, що подобалося, — я теж мовчатиму. Але її фігурка й тіло були на висоті. Здається, я вже казав про це кілька разів.