— Хочеш мене? — грайливо запитала вона.
Я зробив крок назад.
— Авжеж, ні.
Вона скорчила злу гримасу й насторожилася. Я підійшов і підняв її на руки.
— Ти жартуєш? Я цього десять років чекав. Я готовий розрізати твої булочки своїм членом тут і зараз.
— Ха-ха-ха, — засміялася вона й розстебнула ґудзики сорочки, показавши свої груди без ліфчика (непогані цицьки, але дуже бліді).
— Що ти робиш? — запитав я.
— Розводжу тебе на випивку.
— Добре, поїхали, я знаю класний заклад, — я вирішив пригальмувати.
Ми вирішили пити шоти. Це була помилка. За годину ми так напилися, що я ледь стояв на ногах, а Оля й того не могла. Я зателефонував другу й попросив його кілька годин покурити, викликав таксі й затягнув у нього наші тіла. Поки ми їхали, мою подругу-сатаністку рознесло по-повній.
— Я казала тобі, що сквіртую? — промимрила вона, поки ми їхали.
Таксист офігів і вирячився на мене, а я не зважав. Авжеж, вона казала мені це. Уже сто разів. Ми заповзли у квартиру. Я поклав її на ліжко, а сам пішов чистити зуби. За хвилину я повернувся й побачив роздягнену Олю з розставленими ногами, які та тримала, наче на прийомі в гінеколога.
«Та вона їбанута», — подумав я.
— Давай, підарас, зроби мені дитинку, всунь у мене свій малий хуй, — кричала Оля.
«Вона зловила білочку», — майнув у моїй голові здогад.
Але переді мною лежала гарна дівчина з дуже сильно розставленими ногами, я був п’яний, а на її лобку виднілася невиголена смужка (наяву я бачив таке вперше, хто б міг подумати, що мені таке сподобається). Я наскочив на неї і без поцілунків почав трахати, щосили всовуючи у неї член.
— А-а-ай-а-а-ай-а-а-а-ай, — закричала Оля, — я думала, що в тебе буде, як у мого колишнього, маленький. Давай, зроби мені дитинку, давай, о мій повелителю, — вона молола таку ахінею, що в мене почав падати.
Задзвонив телефон. Я проігнорив і продовжував трахати Олю.
— Давай, я хочу, щоб у мого сина був хуй, як у тебе, трахай мене, падло.
Це було нестерпно. Я пішов у ванну, додрочив і кінчив в умивальник. Налив у склянку води, взяв якісь пігулки від похмілля та змусив Олю випити. Дівчина випила, я підклав їй подушку, накрив, і вона заснула.
Мені телефонувала подруга та кликала в нічний клуб. Що ж, я був п’яний, і залишатися наодинці з Олею мені не хотілося. Я набрав друга і сказав, що може закінчувати перекур. Він прийшов, я повідомив, що ця дівчина сьогодні замість мене і щоби він добре до неї ставився, зібрався і поїхав у клуб.
P. S. Оля прокинулася за годину й почала залазити на мого друга із проханням трахнути її. У темряві вона не зрозуміла, що поряд лежу не я. Він пояснив їй це. Дівчина зірвалася, пішла до холодильника і з горла випила рештки алкоголю, що в мене залишився. Підійшла до товариша та сказала: «Мені похуй, хоч хтось мене сьогодні змусить кінчити?». Товариш вирішив не випробовувати долю і почав її заспокоювати, а та рвала й метала. Зранку у студії був гармидер.
P. P. S. За кілька років Оля вийшла за цього мого друга й заборонила йому зі мною спілкуватися.
• 31 •
Коли я повернувся з роботи вожатим, то здобув право бути членом журі на наступному відборі. Тож наступного року всі ці дівчатка знову прагнули справити на мене хороше враження, а я з іншими суддями мав обрати тих, хто буде гідний представляти наш університет на цій роботі.
Прийшла черга Оксани — високої, милої, гарної дівчини з хорошою фігуркою. Та в дівчині цій була родзинка — каре, таке, яке, за моїм стереотипним уявленням, носять стервозні француженки. Ксюха дуже тупила, але її каре запало мені в душу. Під час внутрішнього голосування я переконав інших, що треба її узяти. Народ погодився. Після відбору я наздогнав Оксану, привітався ще раз і сказав, що її відбір — моя заслуга і за цю послугу вона повинна погуляти зі мною і залишити свій номер. Дівчина зраділа й погодилася.
Після цього ми не бачилися три роки, але час від часу листувалися і я дозволяв собі еротичні жарти. І не більше.
Я переїхав у столицю, а вона — у Францію (недарма я бачив у ній стервозну француженку). Одного вечора мені написала Оксана, розповіла, що виїхала з підробними документами й зараз це викрили, тож її депортують, і запитала, чи може вона пожити в мене кілька днів, поки їй робитимуть новий пакет документів. Батькам і близьким вона боялася казати про депортацію, бо ті від початку були проти ідеї її виїзду. Її душа лежала по-іншому, тож вона вдавала, наче й далі успішно живе в Парижі, хоча насправді тяжко працювала в Ліоні.