— Це щодо мандрівки.
— А-а-а, привіт, я так чекала дзвінка. Ти мене візьмеш?
— Може, і візьму, а тобі не страшно з незнайомим чуваком їхати так далеко?
— Страшно, але життя — це пригода.
— Це точно.
Я вирішив її узяти. Ми домовилися про місце та час зустрічі, я написав іншим дівчатам, що поїзд поїхав, і ліг спати.
На фото я бачив маленьку струнку світловолосу дівчину, з нафарбованими губками, у модному костюмі, на підборах, із цікавою зачіскою, гарно підведеними очима та світлою шкірою. Наживо переді мною постало геть інше створіння: дуже засмагла, з вицвілим блідим волоссям, у коротких пошарпаних шортах, білій заляпаній майці, крізь яку випирали соски, з обвітреними губами й дуже глибокими блакитними очима.
Ви бачили хіпі у старих американських фільмах? Це була вона. Від неї пахло травою і вітром, і в цьому була її сексуальність.
Вона обійняла мене під час зустрічі. Я боявся, що в неї під пахвами буде непоголене волосся, бо намертво причепив до неї ярлик хіпі. Але там все було гаразд. Я змусив її перевдягнутися, і ми поїхали.
Настя була з іншого кінця країни. Кілька місяців тому, перед самим весіллям, вона розійшлася з нареченим, бо дізналася, що він наркоман. Дівчина розчарувалася у всьому й подалася з одним лише рюкзаком у мандрівку країною автостопом, тож я для неї став просто ще однією ланкою цієї мандрівки.
Ми зупинялися кожних 100 кілометрів, щоби поїсти, попісяти чи пофоткатися. Настя була дуже фотогенічною, мала рівні білі зуби й дуже пухкі губи, як у кіноактриси, що не характерно для її худорлявого тіла. Узагалі вона була схожою на якусь зірку: гострі вилиці, правильні риси обличчя, сексуальна сухість тіла та середнього розміру груди, які вона не дуже й ховала. Коли я дивився на неї збоку, то бачив десь половинку її круглих грудей, це найеротичніший ракурс.
Дорога дуже зближує. Деякі машини обганяли нас, і водії бібікали, піднімаючи великий палець.
— Чому вони бібікають? — запитала дівчина.
— Ми просто круто виглядаємо на байку разом.
— А, ясно, прикольно.
— Знаєш, для багатьох це мрія всього життя — сісти на байк із другою половинкою та поїхати світ за очі.
— Хах, то я тепер твоя друга половинка?
— Поки ти на мотоциклі — так.
— То що, мені тепер не злазити?
Ми дуже швидко зближувалися, і я вже почав кидати в її бік еротичні жарти про суху дошку та стамеску, яка її обробляє. Настя сміялася. Це був хороший знак. На зупинках ми почали розмовляти на відверті теми. Дівчина зізналася, що раніше багато курила травку, крала речі з магазинів і взагалі була шахрайкою. Тож ця мандрівка — спроба втекти від самої себе.
Я трохи насторожився, але потім зрозумів, що навіть за бажання вона не зможе нашкодити мені. Я з собою грошей багато не мав, з мотоцикла їй толку б не було. Та й інтуїція підказувала, що вона надто щира як для людини, котра хоче обманювати. Здається, вона дуже цінувала те, що я обрав її.
Першу ніч ми ночували в готелі. Вона попросила мене зняти номер із роздільними ліжками. Я не зрадів, але поставився з розумінням. На ресепшині сказали, що є тільки двоспальні. Настя образилася, бо подумала, що це я намовив адміністратора. Я насварив на неї, адже мене розізлила її недовіра. Між нами виникала драма.
— Вмивайся і лягай спати, я постелю собі спальний мішок на підлозі.
— Точно?
— Так, не переживай.
— Я не переживаю.
— Будеш багато говорити, сама в мішку спатимеш.
Я був розгніваний. По-перше, я справді її хотів. По-друге, за все платив я, вів мотоцикл я і спати у клятому мішку мусив я. Поки вона приймала душ, я спустився на бар і випив дві стопки коньяку. Після тривалої дороги це допомагало міцніше заснути. Уже було дуже пізно, та я прийняв рішення прогулятися, щоби розім’яти ноги. Ми були в горах, тож вирішив витратити трохи часу й піднятися на невеликий пагорб, щоби помилуватися нічним краєвидом у променях ясного місяця.
У номер повернувся пізно. Дівчина лежала, скрутившись калачиком, і солодко спала. Її вицвіле волосся розтріпалося, а тендітні засмаглі плечі визирали з-під білого покривала. Вона була справді гарною. Чому люди з таким гарним тілом та обличчям, такою зовнішньою харизмою стають шахраями? Коли їхнє життя йде не туди? У який момент? Нишком поцілував її у ключицю та ліг поряд. Більше в ту ніч я до неї не торкався.
Вранці ми поснідали й вирушили в дорогу. Наступним пунктом був якийсь замок. Коли ми приїхали й виявили зачинену огорожу, я почав скаржитися, мовляв, як прикро, що ми так далеко їхали, щоби поцілувати замок.
Настя засміялася і почала перелазити паркан.
— Агов, ти куди, мавпеня?
— Не стоіт прогібатся под ізмєнчивий мір, пусть лучше он прогньотся под нас, — наспівала вона.