Від зупинки шляху було на 15 хвилин, але холод розтягував його так, що здавалося, наче дорога тривала цілу вічність. Та перша напівінтимна ейфорія загладжувала будь-який дискомфорт від вітру й холоду. Я думав тільки про те, як зізнатися моїй новій дівчині в коханні. Так-так, саме дівчині, адже, за моїм переконанням, люди цілувалися тільки у стосунках. Я щиро в це вірив.
P. S. Її звали Аліна. У школі вона була дуже крута. Мабуть, головна серед усіх «емо». Просто «дух, що тіло рве до бою». Ми зустрічалися з нею рівно два тижні, і я удосталь націлувався та попонтувався перед своїми пацанами, що в мене дівчина-старшокласниця.
На День святого Валентина ми подарували одне одному однаковісінькі подарунки: статуетки у вигляді сердечка. А на 15-й день я отримав від неї смс: «Я кохаю іншого».
• 5–6 •
У дев’ятому класі в мене було два головних кореші: Вітя, з яким ви вже знайомі, і Сашко. Батьки першого поїхали на море, тож він на тиждень залишився сам і я перекочував жити до нього. Благо, що моїм батькам було пофіг. Ми надивилися «Американського пирога» й уявляли себе молодими студентами зі Штатів, де п’ють пиво та відриваються на повну.
Був уже вечір, коли ми з Вітьком складали плани, як додати різноманіття у наше псевдостудентське буття. Сашка з нами не було, адже він виступав на якомусь святі й мав повернутися пізно. Вигадувати й фантазувати — це добре, проте сувора реальність життя в маленьких містечках диктує власні правила: ти або гуляєш, або дивишся фільм, або бухаєш із друзями. Так мало статися й цього разу, але не сталося…
Пролунав дзвінок телефона. Наш Сашко-співак у стані надзвичайного емоційного збудження повідомив, що познайомився із двома дівчатами напідпитку. «Вони дуже класні та прикольні, — каже. — Під’їздіть до нас, десь погуляємо».
«Перспектива хороша», — подумав я, але для прогулянки вже було пізнувато і вставати з дивана, якщо чесно, було впадло, тож я був повністю готовим поділитися такою нагодою зі своїм друганом. Але байдужий лик Вітька підказав, що він теж не в захваті від ідеї вмиватися, одягатися й шурувати кудись, щоби просто потриндіти з п’яними, хоч і гарними дівчатами. Втрачати можливість було тупо, але робити щось було ліньки, тож я внутрішньо трохи обнаглів і вирішив, що якщо Магомет не йде до гори, то нехай гора йде до нього: «Саня, кажи їм, що в нас на хаті вечірка й можна кльово потусити, а ми тим часом намутимо пива, чипсів і позбираємо речі, щоби було плюс-мінус прибрано».
— Ок, — пролунало на тому боці, й Саня вимкнув зв’язок.
Ще за кілька митей він знову зателефонував і заявив: «Підготуйте все там по-биріку, ми їдемо. Троє».
Ми з Вітьою почали стрибати від радості та швидко поділили обов’язки: кому йти по пиво, а кому — прибирати.
Усе було підготовлено саме вчасно. Троє новоприбулих прийшли веселими, а ми з Вітьою — ще ні. Це не завадило всім стрімко переміститися на кухню й почати розливати пиво у стакани. Ніхто не скаржився й не вередував, пили те, що наливали, до того ж швидко й жадібно. Схоже, їх уже сушило.
Не треба бути математиком, щоби розуміти, що цей п’яний п’ятикутник підлітків — не надто міцна конструкція. Ба більше, його чудові кутики давали зрозуміти, що їх цікавить тільки наш товариш, який, власне, їх і запросив. Усі погляди, дотики й інші вияви захмелілої уваги були спрямовані до нього. І хоч пивко почало мене вже вставляти, не помітити цього я, авжеж, не міг.
Коли вже всіх добротно розібрало, Віктор дістав десь із-під тумбочки пожмакану пачку цигарок і вийшов на балкон покурити. Зараз я майже впевнений, що це був жест прояву його крутості, бо курити він не любив, навіть коли ми нишком пробували вперше. У кухню крізь кватирку лунали покашлювання. Приємного в тому процесі було мало, але курити перед дівчатами — неабиякий прояв домінанта. І не поспориш. Утім, ніхто, крім мене, про це не задумувався, як і про те, що в когось із цієї компанії буде непарний номер, як це буває в п’ятикутниках. Тому я швиденько запропонував своїм колегам, які залишалися на кухні, переміститися у вітальню, де був великий телевізор і диван. Кволою ходою ми добралися туди, і я почав перемикати канали. Сам не знаю чому, але мені видалося це доволі захопливою процедурою. Мабуть, я просто сцяв перейти до діла.