Така цікава та прикольна роль секс-інструктора дуже швидко обридла мені, але я все ще любив залишатися на ніч у її бездоганно чистій і прибраній квартирі. Я завжди дуже добре там висипався.
P. S. Ми продовжували снідати й обідати разом, Мішель дуже змінилася: почала носити сукні, піджаки та підбори. Більше фарбувалася і стала значно сексуальнішою. Мене це тішило.
P. P. S. У якийсь момент вона захотіла, щоби ми поїхали до неї додому і я познайомився з її батьками. Це не входило в мої плани, тому я чемно відмовився. Мішель образилася, і ми не спілкувалися понад тиждень. Потім вона запропонувала приготувати вечерю і помиритися, але я не мав настрою. Так усе і закінчилося.
• 38 •
Останнім часом я ставав дедалі задумливішим, більше замикався у собі й утратив залишки безтурботності. Це гнітило. Всесвіт це відчув і вирішив посилати мені таких самих людей: сумних і закритих.
З Жанною я теж познайомився на сайті знайомств. Вона мешкала на краю міста, отож, аби не стояти годину в заторах, я відкладав нашу зустріч разів зо п’ять.
Врешті вона поставила мені ультиматум: або сьогодні, або йди на хрен.
— Ок, але після 21:00.
— Це пізно.
— Раніше не можу.
— Ок.
Я майже сварився з малознайомою мені людиною, яку ніколи не бачив наживо.
Жанна була дуже гарною і спортивною дівчиною. Щоранку вона йшла у спортзал, потім працювала в лікарні довгу зміну, а після — волонтерила або танцювала. Але перевтому видавали темні синці під очима. Її життя заслуговувало поваги.
У той час я полюбляв носити пальто й туфлі. Жанна вийшла до мене в коричневому пальто і ботфортах; моє теж було коричневим. Поруч ми мали чудовий вигляд. Вона мені сподобалася. Але було одне «але»… Як тільки Жанна розтулила свого рота, мені аж щелепу зсудомило: вона не говорила, а нила. Розмовляла так, наче щойно з’їла лайно, яке її дуже сильно образило. Тому я вирішив більше говорити й менше слухати. Не вдалося.
Вона справді була класною і вимогливою до себе, але перегинала палку. Цей її суперзайнятий режим призвів до того, що дівчина сама себе загнала й тепер, від початку нашого побачення, скаржилася, що не все встигає, що дуже втомлюється, що її колишній зраджував її, через що зараз вона лікується, на це бракує грошей, отож вона по вуха у кредитах, телефон розбився, кран протікає, а на роботі платять мало.
Я починав дратуватися.
— Слухай, Жанно, ти, звісно, дуже класна, але чи не здається тобі, що ти надто відверта як для першого побачення? Знаєш, ці твої скарги можуть відлякати людину поряд.
— Я кажу як є. У мене зараз купа проблем. Я не вдаватиму, що в мене веселкове життя. Брехати я не вмію.
Що ж, це також доволі похвально, але в мене відпало будь-яке бажання спілкуватися з нею. Ба більше, мене лякала її хвороба, хоч я і не знав яка.
Ми повечеряли в хорошому ресторані, після чого її настрій значно поліпшився. Прощаючись у неї під під’їздом, дівчина стояла переді мною, дивилася в очі й була готова до поцілунку. Я готовим не був.
Поки доїхав додому, у повідомленнях вона подякувала мені й попросила пробачення за свої скарги. Її листи я проігнорував. Наступного дня вона знову перепросила. За день іще раз.
Я лежав на дивані й кидав м’ячик. «Цікаво, їй справді так не поталанило чи просто вона скигля?» — подумалося мені. Річ у тому, що, попри все її ниття, Жанна продовжувала займатися спортом і щось робити, я підозрював, що це відчай. Я узяв телефон і прямо запитав у неї про це. У відповідь вона надіслала кілька своїх інтимних усміхнених фото й розповіла, що жила насиченим і цікавим життям, доки не зустріла колишнього, з чого почалася її дуже довга й затяжна чорна смуга.
— То що, у всьому винен колишній? — Це було не запитання, а перевірка.
— Ні, я. Просто з нього все почалося.
Її відповідь мене влаштувала. Я запитав, який у неї кредит, попросив надіслати резюме, уточнив, скільки обходиться лікування і що саме зламалося у крані.