P. S. Ішов три години. Мені було холодно, але таксі я не замовляв навмисно. Це була помста самому собі за щось. За що? Не знаю…
• 41 •
Один із моїх колишніх одноклубників-байкерів запросив мене на весілля дружбою. Я не дуже хотів, але погодився. Це була данина за ту допомогу, яку він надав мені в студентські роки. Поясню, якщо хтось не знає: дружба — це неодружений друг нареченого; дружка — неодружена подруга нареченої.
Дружба на сільських весіллях зазвичай має брати участь у всіх конкурсах і всім наливати за столом, де сидять наречені. Такі звичаї. А ще у певний момент п’яні гості починають гуртом волати: «Ми не будем пити тую гірку юшку, нехай поцілує перший дружба дружку. Гірко, гірко, гірко…». І ти маєш цілуватися із практично не знайомою тобі людиною на очах у купи п’яних людей. Якщо дружка та дружба не цілуються, то натовп починає гудіти й усіляко насміхатися із дружби. Так було й у мене, і мене це чомусь засмутило.
Я вийшов надвір поди́хати, за мною вийшла Ярослава, дружка, з якою я не цілувався.
— Ти чого сумний?
— Та щось бісять мене ці звичаї.
— А-а-а-а, розумію, я поцілувала б тебе, але не в усіх на очах.
— І що, навіть зараз?
— Хочеш перевірити?
Я притягнув її до себе і м’яко поцілував. Настрій поліпшився.
Весілля закінчилося, і я поїхав спати до сільської хати, куди мене поселив молодий. Це була стара хата його бабусі. Дім стояв пусткою, тож друг виділив його мені. Вранці я прокинувся, випив води із колодязя, вдихнув свіжого суперчистого повітря і навіть зробив зарядку. Ближче до обіду я зателефонував Ярославі та запропонував зустрітися увечері. Дівчина погодилася. Це було добре, адже у глибині душі я хотів побути ще трохи в селі й не повертатися у місто. Якби не Ярослава, то мені було б самотньо.
Я зателефонував другу й попросив позичити мені його старенький «жигуль», адже мешкала Ярослава в сусідньому селі. Вона була красунею, котра погано вчилася у школі, бо її батьки з самого дитинства накидали на неї купу обов’язків: турбота про сестер, годування господарки (кури, свині, корови, кролики), обробляння городів і таке інше. Зате вона була простою і чесною, усіма силами старалась доглядати за собою і тримати планку. Яся мала хорошу фігуру, пружні груди, округлу попу й довгі ноги. Дівчина була дуже підтягнутою, здавалося, без грама жиру в тілі.
Ближче до вечора я під’їхав під її будинок на новому пепелаці 78-го року. Яся вийшла до мене вся у брендах: сумочка від Луї Віттон, курточка від Ґуччі й черевики Баленсяґа. Усе — палева максимально хренової якості. У неї були гелеві нарощені нігті, яким вона не встигла зробити корекцію, але це все дрібниці.
Я відчинив перед нею пасажирські двері й запросив у салон. На сидінні її чекав букет польових квітів.
— Куди поїдемо?
— Ха-ха-ха.
— Чому смієшся?
— У нас немає куди їхати.
Я увімкнув фантазію і згадав, що бачив міст через ріку. Ми поїхали туди, вийшли на міст і, обіймаючись, дивилися на захід сонця, час від часу легенько цілуючись. Яся добре цілувалася: не квапилася, посмоктувала губи, інколи покусувала, граючись. Я любив неквапливі поцілунки. Коли сонце сіло, ми повернулися в авто і я поїхав у бік села. Дівчина спокійно сиділа й розглядала квіти. Усміхалася.
Я спрямував машину на польову ґрунтову дорогу й зупинився за деревами на пагорбі. Заглушив двигун, вимкнув запалення і спробував увімкнути музику — не вдалося. Сидіти без музики не хотілося, тож я увімкнув запалення, залунала мелодія.
«Нюанси старої тачки», — подумав я.
За вікном пішов рясний дощ, атмосфера стала ще романтичнішою. Ми припали одне до одного та стали пристрасно цілуватися. Я добрався до її грудей і почав ними гратися. Від Ярослави віяло якоюсь диковинкою і чистим тваринним сексом. Я розстебнув свої штани, член вистрибнув із них, і дівчина почала його гладити й надрочувати. Я відплатив їй тією самою монетою: закрався своїми пальцями в її вагіну й почав мастурбувати. Це була класна гра, але, зрештою, ми просто одне одного мучили.
— Поїдеш до мене? — запитав я.
— Навіщо?
— Займемося сексом нормально.
— Н-не з-знаю… Т-ти приїхав і скоро п-поїдеш, а я тут залишуся. Ти сам хочеш цього?
— Дуже хочу.
— Роби як знаєш.
Ярослава не звикла самостійно приймати рішення, отож це було мені на руку. Я повернув ключ, стартер крякнув і здався. Спробував іще раз — без варіантів.
— Курва, розрядився акумулятор! — крикнув я.
Мені стало дуже соромно й ніяково. Я утратив усю свою крутість. Треба було або телефонувати другу і просити про допомогу, або завести машину з накату. Годинник показував далеко за північ.