Аня належала до бомонду. Завжди вдягалася у круті бренди й певний час навіть мала власне авто, яке потім розбила. Вона була низенька, з міцними ногами, дуже хорошим пресом зі шістьма кубиками, невеликими та трохи смішними цицьками, а ще мала дуже короткі й тоненькі пальчики на руках і гарне обличчя. Вона була вродлива, але не за сучасними канонами краси. А ще в неї жив маленький пес, який мене дещо дратував.
У нас із нею було багато побачень без поцілунків або чогось такого. Хоча, очевидно, з часом потяг невпинно зростав. Я не квапився і вчився отримувати насолоду від простого спілкування. Життя вже показало мені, що, як тільки стосунки перетинають рубіж повного взаємопроникнення, усе цікаве починає з них стрімко вивітрюватися. Тож я прагнув вивчити Аню.
Ми домовилися просто кудись поїхати, не обираючи жодної конкретної точки. Я мав забрати її десь за дві години до сутінків. Коли під’їхав під її дім, то побачив тільки білий прямокутник із дівочим обличчям. Що це за хрінь відбувається? Наблизившись, я усе зрозумів. Дівчина тримала перед собою велике полотно на підрамнику, а оскільки вона сама була мініатюрною, то й тіла її не було видно взагалі, й лише голова стирчала зверху.
— Що це таке, Анно? — запитав я.
— У нас сьогодні вечір творчості, давай, допоможи мені, допоки сонце не почало сідати.
Ми повантажили полотно в багажник, Аня поклала ще якісь причандали: пензлі, флакончики з акриловою фарбою, мольберт, — сіла в авто і, розвернувшись до мене та потираючи свої маленькі ручки, щиро всміхалася.
— Ну, що? Куди їдемо? Де проходитиме наш вечір мистецтв?
— Не знаю, вибирай.
— От так завжди, — вдавано нахмурився я.
Ми виїхали на шосе та швидко попрямували за місто. Я знав одне тихе озеро, над яким височів пагорб. Під час заходу сонця там, мабуть, було гарно. От і перевіримо.
На пагорбі було безлюдно, натомість повсюди росла висока трава, яку легенько погойдував вітер. Ми встановили мольберт, і дівчина почала розповідати, як правильно малювати.
— Ну, давай, перший мазок твій. Обирай шпатель, колір і нанось, — скерувала Аня.
— Окей.
Я узяв маленький шпатель, наніс на краєчок помаранчевої фарби й замастив дівчині носа.
— Готово! — промовисто відзвітував я.
Ми почали сміятися, дражнитися, торкатися одне одного й цілуватися.
— Ну, все, годі, давай малювати.
Ми малювали одночасно. З мене кепський митець, тому я просто писав різні формули, які пам’ятав зі школи. Закон тяжіння, закон Архимеда, другий закон Ньютона, ще там щось.
Вона буркотіла й замальовувала їх, а я награно злився і замальовував те, що вона малювала поверх моїх формул. У нас вдалася якась спіральна абстракція, під кількома шарами якої були закарбовані важливі закони природи. Мені це подобалося. У кутку ми вписали свої ініціали, й Аня домалювала між ними сердечко. Ми поставили картину підсихати і сіли на траву додивитися фільм «Помаранчевий захід сонця за містом». Це був справді романтичний вечір, заради таких варто жити.
Ми поїхали додому, замовили суші та вино, смачно повечеряли й покохалися.
P. S. Аня була дуже позитивною і намагалася робити все правильно. Ми ніколи не сварилися, і в один момент, коли займалися сексом, я зрозумів, що мені нудно в цих стосунках. «Ого, старий, якщо в тебе виникають такі думки в момент, коли твій член у тісній вологій дірочці, то це вже знак». Після сексу я розповів про свої думки Ані.
Наступного разу вона приїхала до мене на таксі в пальто на голе тіло і з порога кинулася на мене. Це трохи збадьорило наші стосунки, і ми прозустрічалися ще три тижні. Потім усе повернулося на свої місця, і ми почали віддалятися.
P. P. S. Пізніше, десь за пів року і рік ми двічі випадково перетнулися, і ці зустрічі закінчилися в ліжку.
• 46 •
Я був у місячному відряджені на Кіпрі. Моя контора продала якусь програму місцевим фінансистам, і я поїхав у «медовий місяць» — період адаптації, щоби допомагати місцевим фахівцям з усім розібратися. Мені виділили безоплатний номер у готелі поблизу моря, їжа та алкоголь — досхочу. Вечірки, казино, засмагла молодь з усієї Європи і все, що забажаєш. Реальної роботи не було. За три дні все швидко пояснив і одразу домовився з хлопцями, щоб, якщо щось буде незрозуміло, телефонували. Вони були не проти.
Мені хотілося познайомитися з іноземкою, але щоразу, коли я до когось наважувався підійти, це виявлялися дівчата з СНД, які прилетіли сюди відпочивати. Тому врешті одного дня я вирішив підійти до темношкірої мадам. Вона-то точно мала би бути не з наших країв, я навіть устиг дізнатися її ім’я — Ейпріл (як Ейпріл О’Ніл із «Черепашок-ніндзя»). Але за п’ять хвилин до нас підійшов її гігантський бойфренд і запитав, чи, бува, у мене немає ніяких проблем. Він пробубонів це мовою орангутангів, отож ментальний посил я вловив швидше з його інтонації. Я чемно попрощався і побажав усього хорошого.