«Ага, понтуєшся, значить, пускаєш пил в очі», — подумав я.
Усі інші схвалили ці її аргументи, я вдав, що теж. Згодом увечері я написав їй, що слово «дисперсія» у її виступі, на мою думку, варто було б замінити на «апроксимацію». Так було би грамотніше та правильніше.
Ви би бачили, що почалося!
— А за визначенням…
— Посилаючись на…
— Зважаючи на…
— Унаслідок…
Ми з нею дискутували до третьої ночі. У мене у прямому сенсі заплющувалися очі.
— Пані Ольго, ви повечеряєте зі мною?
Дівчина не відповіла.
Наступного дня, ближче до вечора, вона написала, що у неї є вільна година ввечері, й запитала, куди під’їхати. Це було смішно й незвично для мене, бо зазвичай я заїжджав по дівчат. Ну, ок. Я назвав їй адресу свого дому, а сам збігав купити якісь рідкісні квіти. Мені не хотілося їй дарувати троянди чи тюльпани.
Вона приїхала на власному авто (якась темна іномарка, з новіших). Я підійшов і вручив квіти.
— Ого, я таких іще не бачила, прикольно, дякую.
— Вирвав щойно з клумби за домом, прошу.
Вона засміялася.
Цілу годину ми мотали круги по райончику й випендрювалися одне перед одним усеможливими термінами, теоріями, гіпотезами, дослідженнями та ін. Битва ботанів. Оля була найбільшим сапіосексуалом із всіх, кого я зустрічав. Цим я і користався. На прощання вона подарувала поцілунок у щічку, і я зрозумів, що все йде правильним шляхом.
Усі наші наступні побачення були такими ж, тільки трішки довшими, проте інколи ми заходили в ресторанчики, де вона з боєм не дозволяла за себе заплатити. Я завжди сміявся з цього. Оля дуже цінувала свою самостійність. Що ж, це похвально.
Десь за місяць спілкування ми почали надсилати одне одному інтимні фото, й обоє зрозуміли, що діло йде до сексу. Я не спішив. Вона сама запропонувала приготувати нам вечерю і побути в неї удома.
Мені сподобалася її квартира і те, що вона для нас приготувала. На мить мені захотілося узагалі переїхати жити до неї (в голові з’явилася картинка, як писатиму свої книжки в її вітальні). Я почувався наче вдома. Поки я доїдав, Оля побігла підпалювати свічки й одягати якусь спеціальну еротичну білизну.
Я зайшов у кімнату, зняв сорочку і ліг біля дівчини. Якийсь час ми потринділи, а потім я почав гладити її ніжну спинку. На шкірі появилися мурашки, а дихання поглибшало та почастішало. Я поцілував Олю і схопив за маленьку накачану сідницю, стиснув у своїй долоні, дівчина застогнала. У неї були маленькі тонкі кисті, тож однією рукою я схопив обидва її зап’ястя і закинув їй за спину, іншою стягував сексуальні трусики. Вона вдавано пручалася. Я відпустив її руки й опустився вниз, кілька разів повільно лизнув ключицю. Я схопив її за підборіддя і повернув її голову до себе. Головка члена наблизилася до її вагіни, я зробив кілька рухів вгору-вниз, дірочка розкрилася, і я трохи всунув. Оля закусила губу й налякано дивилася на мене. Я почав входити глибше і відчув, як мій член охопила її туга плоть. Дівчина піді мною була незайманою. Я припав до неї і знову, цього разу ніжно, поцілував у губи, шию, груди, живіт і лобок. Ввійшов іще глибше. Постіль уже була у крові.
Ми пішли у ванну, і я зайнявся з Олею сексом іще в джакузі. Було тепло.
P. S. Ми дуже добре ставилися одне до одного, й мені завжди було цікаво з нею. Та в якийсь момент я відчув, що ще не готовий зупинитися, і зізнався їй у цьому. Ми перестали бачитися, але іноді дружньо спілкувалися. Оля була розумною.
P. P. S. Привіт, Олю!
• 51 •
Поліна була концертною організаторкою: коли до неї зверталися якісь зірки, вона допомагала правильно організувати концерт і всі супутні заходи (продаж квитків, охорону, фан-зони, VIP-місця тощо). Колись вона приходила до мене на співбесіду, і я запропонував їй роботу, проте вона відмовилася. Поля була моїм джерелом пліток про зірок та інших сєлєб. Ми ніколи не гуляли й не ходили кудись посидіти. Тільки листування, та й те раз на тиждень у кращому разі. Вона була дуже цікавою особистістю: знімала стару, але доволі дорогу квартиру в історичному центрі міста, працювала на двох роботах, любила всілякі езотеричні штуки й була дуже відповідальною.
Якщо мене хтось запитає, який вигляд вона мала, то відповісти не зможу. У цієї людини було надто багато образів: на одних фотках вона була, наче чемна школярка, у кофтинці з комірцем, на інших — наче її готи покусали (всілякі металеві шипи та шкіряна одежа), ще на деяких дівчина була вдягнута в худі, в чудернацьких окулярах і з дредами. Зрозуміти, яка у неї фігура, — нереально. Тому я точно знаю, що наше з нею тісне спілкування почалося на платонічних засадах. Ми були однолітками й народилися недалеко одне від одного, тож мали схоже виховання, світогляди, звичаї і ставлення до багатьох речей. Зрештою наше спілкування звелося до того, що вечорами ми ностальгували за якимись прикольними штуками з дитинства (наприклад, вибивання наклейок, мокрий хліб із цукром, серіал «Альф» тощо). Це робило з нас справжніх друзів за листуванням.