Без церемоній і вступу вона мовила: «Проведи мене в корпус». Що ж, іти до нього було недалеко, метрів 300–400, тож утрачати було нічого. Я взяв її під руку й повів, тримаючи на собі нетверезе тіло. Коли ми підходили до вожатого, я зупинився й попросив її зібрати всі сили та пройти цих 40 метрів просто поряд, не спираючись на мене. Далекоглядно і правильно, мушу вам сказати.
Підійшовши до дверей кімнати, де вона жила, я зупинився, усміхнувся й дуже серйозно сказав: «Ось ти й дома». Але Аня (саме так її звали) уже нічого не чула. Вона відчинила двері «з ноги» й потягла мене вглиб кімнати.
— Що ти робиш?
— Я тебе хочу!
Якщо чесно, тоді я ще не знав, що ця фраза означає, але провести час наодинці з нею у темній кімнаті видавалося мені прикольною ідеєю. Ми впали на вузьке пружинне ліжко та почали цілуватися. Запах її парфумів змішався із перегаром, ароматом спирту й дешевого курива. Але мені було абсолютно пофіг, я просто потопав у її п’яних, злих і дуже бурхливих поцілунках.
Дівчина всунула свою руку мені у штани й почали масувати і стискати все, до чого добралася. Я не розумів, навіщо вона це робить, але мені було приємно, тож я не парився і продовжив цілувати її і гратися її грудьми. Про те, що можна її роздягнути й робити щось інше, крім торкатися й цілувати, я не здогадувався. Тому за 15 хвилин, не отримавши того, чого хотіла, Аня відвернулася, наблювала собі під ліжко й захропіла. А я встав і, задоволений собою (хоча мало б бути навпаки), повернувся на дискотеку вибирати, з ким би то станцювати мєдляк.
P. S. Вранці наступного дня я підійшов до неї і сказав, що люблю її. Вона відповіла, що теж любить мене, але за три години її автобус. Ми обмінялися номерами. Ще за чотири години вона написала мені дебільне повідомлення: «За миті щастя доводиться платити роками суму». У мене не було грошей відписати їй на це смс, тому на цьому наша з нею історія закінчилася.
• 8 •
В одинадцятому класі я вже голився й не був схожим на бобра. Здається, це додало мені трохи привабливості. Тато придбав штангу, і я навіть почав трохи качатися, тож десь за пів року був трохи більшим за однолітків. Дівчатам це подобалося. Я став задивлятися на дев’ятикласниць, а на мене почали задивлятися семикласниці. Одна з них була дуже наполегливою. Звали її Влада, вона мешкала тільки з бабусею, бо її батьки працювали за кордоном. Тож виховувалася вона без батьківської уваги, зате з батьківським баблом. У малої завжди були найновіші ґаджети, кльові шмотки, й фарбувалася вона, наче професійна куртизанка. У школі дівчина мала погану репутацію: усі казали, що вона тягається із хлопцями з коледжу, курить, випиває та робить інші речі, які здавалися нам жахливими.
У якийсь момент Влада почала вітатися зі мною щоразу, коли ми десь перетиналися в коридорах школи. От щоразу, буквально по кілька разів на день. Такий примітивний та ефектний знак уваги не міг пройти повз мене. Ще за певний час її подруги почали приносити мені записки. Спершу це було щось простеньке й невибагливе:
«Ти мені подобаєшся».
«Я тебе бачила вчора в місті».
«Класна сорочка».
Це дуже покращувало мені настрій і самооцінку, однак писати записки у відповідь і просити своїх друзів передавати цій малолєтці я якось не спішив. Ба більше, мене лякала її репутація. Я не хотів, щоби про мене погано говорили через те, що я воджуся з нею.
Згодом записки набули деталей:
«А ти знав, що під час поцілунків передається 5 000 000 бактерій?»
«Люди, котрі часто цілуються, хворіють менше».
Я офігівав від того, що відбувається, і розповів про цю малу моєму корешу.
— Чувак, та вона запала на тебе, чо ти морозишся?
— Та хер його знає. Про неї таке різне говорять.
— Не гони, вона шикарна, йди залижи її.
Що таке «зализати», я вже знав, тому на наступній перерві підійшов і запропонував прогулятися після школи. Здається, її гарне личко, чорні оченята, неймовірно струнка фігура та хвилясте волосся на додачу до настирливості загалом зробили свою справу.
Після уроків ми зустрілися за школою, бо я не хотів, щоби нас бачили разом, закинув її рюкзак собі на плече, й ми у гробовому мовчанні пішли в бік залізничного вокзалу. Там стояла будка, у якій ніколи нікого не було, хіба поодинокі бомжі могли там посцяти й поспати. Так само мовчки ми зайшли в цю будку, я поклав рюкзаки, розстебнув кілька верхніх ґудзиків її шкільної сорочки, запхав туди руку, намацав сосок і почав із ним гратися.