Це було до біса смішно: великий чувак трахав мініатюрну дівчину, а вона ричала, наче левиця. Мене заводило, але коли я вже почав підходити до фінішу і десь у нетрях мого члена збирався лоскітливий клубок сперми, приготованої для ротика Жені, дівчина почала завивати, немов Тарзан чи Мауглі (упевнений, ви знаєте, про що я кажу).
— У-у-у-у-у, а-а-а-а-а, у-у-у-у-у, а-а-а-а-а, у-у-у-у-у.
Це був повний пиздець, у мене почав падати. Я затулив їй рота. Вона вкусила мене за пальця і видала на все горло:
— А-а-а-а-а-а-а, у-у-у-у-у-у-у, а-а-а-а-а-а, у-у-у-у-у.
Вона витріщилася, вчепилася мені в сідниці й допомагала себе трахати, продовжуючи завивати, як Мауглі. Мене це вже почало лякати. З божою поміччю вона кінчила: широко розставила ноги й продовгасто заричала «гр-р-р-р-р». Мені здалося, що я трахнув маленьке мавпеня.
Ми вмилися і лягли спати. Вранці я замовив нам сніданок і провів її на таксі.
P. S. Ми ще багато днів листувалися, але коли я втретє не мав часу, щоби зустрітися, вона звинуватила мене в тому, що я її використав, сильно образилася і пропала з мого життя.
P. P. S. Підняти тему про її зооморфізм я не наважився.
• 55 •
Як ви гадаєте, що важливіше: душа, розум і щирість чи зовнішність, сіськи, ноги та волосся? Ви за перше? Помилка! За друге? Помилка! Авжеж, я жартую, адже правильної відповіді на це запитання немає і бути не може. Кожній тварі по парі. Але був у мене випадок, коли ні зовнішність, ні багатий внутрішній світ людини не допомогли мені побудувати з нею стосунки.
Слава була корінною мешканкою столиці. У багатьох місцевих я і раніше бачив якусь особливу гордість за те, що, мовляв, вони від народження мешкають тут. Байдуже, що житло їхнє — батьківська напіврозвалена хрущовка. А щоби колись стати її повноправним власником, треба жити з батьками. Мені це було смішно. На якійсь черговій вечірці, що відбувалася давним-давно, я «стрельнув» номерок у Слави. Вона була десь на років сім молодшою за мене, високою, із гарним обличчям і розкішним волоссям. У неї були рівні білі зуби й не надто спортивна фігура, проте без зайвої ваги, рівні ноги, немаленькі груди й узагалі гарне тіло. Вона працювала в турфірмі й майже завжди була в роз’їздах, тож її шкіра набула кольору какао, що дуже їй личило і пробуджувало в мені найеротичніші фантазії.
За кілька років ми бачилися лічені рази, і в нас ніколи ні до чого не доходило. Та цього року її підвищили: удвічі вища зарплата і в рази менше поїздок. Я зрадів, коли вона мені розповіла цю новину. У той вечір ми навіть обмінялися інтимними фотографіями й розказали одне одному про місця, в яких хотіли б зайнятися сексом. Це був 100 % знак того, що ми трахнемося. Я спланував усе заздалегідь, замовив квіти, столик, помив авто, продумав, що, куди та як, і поїхав по неї.
Слава, хоч як би там не пишалася своїм походженням, мешкала в дуже засраному й віддаленому районі. Та мені реально було на це пофіг. Я вийшов із тачки, вдягнув піджак і чекав на дівчину. Поки я стояв в очікуванні, до мене підійшли два гопники і, тримаючи цигарки в кутках своїх брудних ротів, почали нагло розпитувати про тачку: який двигун, привід, розхід. Я не хотів із ними розмовляти, у мене в голові був тільки бурхливий секс із моєю давньою знайомою.
— Не знаю, мене тільки вчора назначили на це місце, — сказав я.
— Яке таке місце?
— Ну, воділою окружного прокурора, у нього тут якась шалава живе, — перейшов на блатну манеру спілкування.
— А-а-а, панятно, ну, пака, — гопарі зникли за кутом.
Я розстебнув один ґудзик піджака й розправив плечі.
«Мсьє, ви актор без «Оскара»», — похвалив я себе подумки з чіткою сценічною інтонацією.
Вийшла Слава, побачила свого принца серед нетрів і побігла до мене та стрибнула в мої обійми. Ми були раді бачити одне одного, адже це була перша зустріч за багато років. Я допоміг їй сісти в авто, і ми рушили.
Мене щось турбувало. Я говорив і пробував жартувати, але робив це в пів сили, мене щось сильно відволікало, а я не розумів що.
— Ну, у вас тут і сморід на районі, — сказав я, вмикаючи рециркуляцію повітря у салоні.
— Дивно, я не чую, — не підтримала мене Слава.
Упродовж десяти хвилин запах не пропав.
«Може, це на все місто», — подумав я і опустив вікно.
Ні, навряд. Повітря із вулиці не пахло.
Ми приїхали в ресторан, гарно повечеряли, і я вже геть забув про запах, який мене турбував. Повечерявши, вийшли прогулятися і попрямували на набережну. Це було прекрасне місце для поцілунків. Я взяв Славу за талію, і під імпровізоване мугикання ми трішки потанцювали. В якусь мить нахилився до її шиї, щоби поцілувати, і знову відчув його — цей жахливий сморід. Запах ішов від неї та її речей. Смерділо цибулею і якимись медикаментами. Мене потягнуло блювати, але я втримав усе в собі. Тепер мені стало зрозуміло, чому вона не відчувала цього запаху, адже вона жила в ньому.