— Чим ти займаєшся, Марго? — скучно запитав я.
— Тобі як для всіх відповісти чи чесно? — якось наче із відчаєм уточнила вона.
— Тут уже тобі вирішувати.
— Розводжу мужиків на гроші.
— Це як?
— Ну, я з ними знайомлюся, можу піти на побачення, а потім за гроші скидаю голі фотки, щоправда, не свої.
— Ого, вміло.
— Я не від хорошого життя таким займаюся.
— А що ще ти за гроші готова була б робити?
— Якщо чесно, я хотіла би стати утриманкою.
— Це як?
— Ну, щоб я із кимось зустрічалася, а мені за це щомісяця платили.
Я уточнив ціну. Та виявилася невисокою.
— То ти спиш за гроші з дорослими мужиками?
— Зараз так, але хотілося б зустрічатися з кимось.
Мене прострілювало струмом від того факту, наскільки спокійно та щиро вона це розповідала. «Може, це якийсь фінт? Проте, здається, ні». У будь-якому разі у той день мені прийшла премія за одну мою роботу, настрій був хорошим, а Марго — справді гарненькою. Я відслинив із кишені кілька купюр і дав їй.
— Не спи цього місяця ні з ким. Візьми собі відпустку.
P. S. Ми з Марго здружилися, ходили на ролики, атракціони, у кіно. Одного разу ми взяли на прокат велики, і я побачив її документи. Їй не було 18. Марго зізналася, що починає закохуватися, але я їй не вірив. Вона почала кидати мені свої інтимні фото, з обличчям, мене це розважало, але я попросив її припинити. Дівчина послухалася.
P. P. S. Одного разу я не стримався і поцілував її. Потім різко відхилився і перепросив.
P. P. P. S. Після цього я надіслав їй букет і написав, що більше не можу з нею спілкуватися. Незрозуміла емоція, незрозумілі вчинки, незрозуміла Марго та незрозумілий я.
• 59 •
Марта була власницею одного з найсексуальніших тіл, які мені доводилося бачити в житті. Вона була професійною вершницею і мала надзвичайно швидкий метаболізм. Кожен її м’яз був рельєфним і чітко підкресленим. Гарні, великі, а головне — натуральні, груди, довгі ноги, шикарнюще волосся і надзвичайно пружна попка. Я ніколи не здогадався б, ким вона працює, якби не її манера постійно всім керувати. Марта працювала вчителькою у школі.
Було тільки три проблеми. Перша: Марта курила, тому в неї були жовтуваті зуби, а це доволі сильно псувало загальну картинку й мені не вкладалося в голову, чому вона не кине цю звичку. Друга: вона жила в пизді на раках, десь у самому кутку країни, де чорт добраніч каже, і щоби добратися туди, треба було весь день швидко їхати на автомобілі. Третя: вона любила всяку містичну херь, вигадки та дивні теорії, а головне, що вона щиро в них вірила.
Після знайомства ми тривалий час спілкувалися, адже Марта плекала сильну надію кинути школу й перебратися в столицю.
— Тут немає ні достойних, ні розумних чоловіків, ні хоча б просто гарних, — скаржилася вона.
Мені теж здавалося, що вона не на своєму місці, але брати на себе відповідальність і ставати її рятувальником у мене вже не було ні сил, ні бажання. Може, п’ять років тому я і кинувся би до неї, запросив би жити у столицю, та не зараз. Я знав, що десь за пів року в мене має бути презентація в її області, але до певного часу не казав їй про це, аби не давати якихось марних сподівань. Та в той день вона була реально засмучена: спершу її насварили на роботі, потім роздратували діти, впала з коня, посварилася з мамою.
— Не засмучуйся, у мене скоро презентація у твоїй області, зустрінемося, погуляємо, розвіємося, відпочинемо. Усе буде добре, просто невдалий день, — я дуже рідко у своєму житті заспокоював людей, але цього разу зробив подвійний виняток.
Марта дуже зраділа, і її настрій миттю покращився. Усі наступні дні вона писала мені щоранку і щоночі, потім перейшла на важку артилерію: одягала спідницю і сорочку, давала учням розв’язувати якісь задачі, а сама в цей момент пхала руки під свій стіл і робила неймовірні кадри. Це було щось нове для мене й дуже збудливе.
Я зателефонував організатору презентації і попросив перенести її на кілька місяців швидше. Він був тільки радий. Мартині витівки зробили свою справу, і я хотів цю гарячу штуку дедалі сильніше. Дівчина була щаслива як ніколи, а я нарешті почав чекати хоч чогось у своєму житті й вирвався з існування одним днем.
Від обласного центру, де була презентація, до міста, в якому жила Марта, їхати було доволі далеко, тож я приїхав не о 12, як ми домовилися, а о 16. Дівчина і раділа, і злилася водночас.
— Хей, перестань, якщо хочеш, я зніму тут вас готель і будемо разом аж до ночі.
— Так, я хочу, тільки в нас немає готелів.
— Отакої.
Я забронював номер у сусідньому містечку, й ми поїхали в ресторан.