Спершу ми обсипали одне одного компліментами й зізналися, що довго чекали цієї зустрічі. Вона розпитувала мене про презентацію, як я доїхав тощо. А потім, коли помітила, що я втомлений і не в змозі вести діалог, узяла ініціативу у свої руки й почала дико фейлити. Усі теми, які вона підіймала, були максимально невдалими: політика, релігія, конспірологія. Інколи це цікаві теми, але Марта була явно жертвою РенТВ або ютубних документальних фільмів, де режисери перевдягають бомжів у професорів і ті з листочків читають різну єресь. Я ніколи не думав, що таке може перебити мені бажання трахатися, тим паче з такою сексуальною дівчиною. Але думки, якими вона мене обсипала, була схожими на лайно.
— Марто, сонечко, давай змінимо тему, — спробував я.
— Так, давай.
Та ці всі балачки припинялися на десять хвилин, а потім дівчина знову починала скаржитися на політиків, ілюмінатів та іншопланетян. Я замовк. Вона помітила це, образилася і теж замовкла. Ми сиділи так хвилин п’ятнадцять. Я попросив рахунок і замовив нам авто. Ми їхали мовчки.
Перед самим домом вона сказала:
— Не знаю, що трапилося, але не хочу так прощатися.
— Тоді візьми речі і їдьмо зі мною у номер, там розберемося.
— Окей.
У номері ми трохи випили, й вона почала розповідати якісь історії з дитинства. Історії були ніякими. Я відчув себе на концерті, квиток на який коштував дуже дорого, а головна зірка десь забухала й замість неї вийшов бідний ведучий, який пробував заспокоїти розлючену публіку.
Ми лежали на дивані, спершись об стіну. Стало душно, й дівчина зняла блузу, залишившись в одному топі. Їй стало холодніше, а мені — гарячіше. Я притягнув її до себе й поцілував, Марта не відсахнулася. Утім, поцілунок нам теж удався якось кривувато. У мене такого раніше не бувало. Я цілував її ніжно й повільно, а вона напала на мене та перетворила поцілунок на щось дуже мокре та вульгарне. Марта наче кудись спішила.
Мені хотілося перейти до сексу. Я уже зрозумів, що це єдиний наш шанс продовжити спілкування. Вона дозволила себе роздягнути, а коли я поліз у трусики, то зупинила мене:
— Вибач, я боюся, що ми більше не побачимося, тому мені страшно віддаватися тобі. Можна, ми не будемо цього робити?
— Можна, але мені болітимуть яєчка і я злитимуся на тебе.
— Не злитимешся.
Марта вправно розстебнула ширінку, член одразу вирвався на волю. Вона довго дивилася на нього, потім облизала головку, наслинила й почала дрочити. Управно і з азартом. Я кінчив, поцілував її у щоку та відвіз додому.
P. S. Дорогою додому я розмірковував про те, що вона зробила єдиний правильний вибір, який могла. Якби вона віддалася мені, я точно більше не приїхав би. А так я і не злився, і зберіг бажання побачити її ще раз.
P. P. S. Ми продовжили спілкування доти, доки Марта ще раз не почала молоти дурниці про те, що планеті Земля 200–250 років і вона абсолютно пласка. У мене спрацював захист від дебілів.
• 60 •
«Помаранчевий означає, що ще встигаю». Так думають майже всі водії і проскакують на жовте, що є дуже поганою і небезпечною звичкою. Ось так одного разу якийсь чувак вирішив проскочити, а натомість ускочив. У мене. На щастя, я залишився живим і майже не ушкодженим, а нелегальний гонщик, чи точніше його страхова завинила мені кругленьку суму. Так я вперше попав у суд, де і познайомився із Монікою. Вона була справді класною: висока, засмагла, надзвичайно доглянута, дорого вдягнена та завжди усміхнена. Проте від неї віяло типовим держслужбовцем на високій посаді: самовпевнена, нагла та зверхня.
Якось ми листувалися, і вона сказала, що всі ці переписки її дратують, бо вона не любить намарне гаяти свій час.
«Ну, ок», — подумав я і запросив її в хороший ресторан.
Я дізнався, як її по батькові, і весь вечір звертався до неї Моніка Георгіївна. Таке поєднання хоч і було офіційним, але дуже мене смішило. Не знаю, як таке сприйняла вона, але для мене це був акт насмішки з її зверхності. Утім, треба віддати їй належне, вона була ідеально доглянутою жінкою: шкіра, волосся, нігті — усе досконало чисте й гарне. Хоч вона була молодою і ще не встигла, мабуть, загрузнути в хабарницьких схемах, та її батьки теж були держслужбовцями на високих посадах, отож навряд Моніка Георгіївна мала труднощі з фінансами на догляд за собою. Єдине, що їй не вдавалося підкорити, — це її кучеряве волосся, яке вона, вочевидь, прагнула випрямити, але не виходило. Тож увесь її ідеальний привабливий образ увінчувався антенками на голові.
Вона вдавала, наче знає собі ціну, і постійно старалася підняти її ще більше.
— Мій знайомий із органів учора розповів мені… що таке… а там… уявляєш?