Гадаю, на когось це справляло враження, але мені здавалося, що я її розкусив. Дешеві понти, інформація, якою вона наче мимоволі ділилася зі мною, була абсолютно зайвою для першого побачення.
Я вирішив пограти з нею.
— Знаєш, а в мене ж теж є друзі в господарському суді.
— Ого, серйозно?
— Так, нещодавно розказали мені таке, що я повірити не міг.
— Що?
— Кажуть, наче там в них працює така жінка, що до неї черга фанатів вишиковується і чекає під дверима.
— Ха-ха-ха, і хто це така?
— Не знаю, Монікою Георгіївною звуть.
Цей підлизливий жарт їй зайшов. Після того я постійно насміхався з її звички розповідати щось про органи, спецслужби і т. ін. Моніка була розумною. Вона зрозуміла цей стьоб і перестала так робити.
Ми гарно повечеряли і зблизилися, тож дорогою назад я спробував узяти її за руку, та коли торкнувся, вона з жахом відсмикнула руку. Не забрала, а таки жахнулася. Я витріщився на неї і сповільнився.
— Я тобі настільки бридкий? — запитав я.
— Ні-ні, вибач, не знаю, що на мене найшло.
Моніка попросила, щоби я підписав і подарував їй кілька книжок.
— Не питання.
Я відкрив примірник і написав щось на кшталт: «Єдиній людині, яка боїться дотиків автора, як вогню». Вона, потираючи руки, чекала нагоди прочитати, що ж я написав, а коли прочитала — образилася.
Дорогою додому я протягнув їй свою руку. Вона це бачила, тож дуже неохоче, та все ж поклала свою маленьку ручку в мою. Мене роздратувала її реакція, і я вирішив, що не хочу до неї торкатися. Мені було дивно від такої моєї реакції. Я злився, бо мені неохоче подали руку. Що тут узагалі відбувається?
Ми зустрілися ще двічі, і, здавалося б, притирання уже мало відбутися. Моніка досі не поспішала зі мною цілуватися чи обійматися, але я вже принаймні міг торкатися її руки. Я вирішив з’ясувати, в чому річ.
Схоже, що вона була єдиною дитиною в сім’ї і її виховували як принцесу. Вбили у голову, що вона найгарніша, найрозумніша, найважливіша й має берегти себе і не віддаватися пересічним хлопцям. Тому я постійно нагадував їй про недолугі антенки на голові, про те, що крім законів вона взагалі нічого не знає і «плаває» у примітивних побутових питаннях, не кажучи вже про культуру чи мистецтво. Я хотів зруйнувати ту захисну ілюзію, яку так довго плекали її батьки, проте зберігав максимум галантності: допомагав сідати в авто, відчиняв двері, подавав руку, завжди був із квітами, давав змогу першій замовити страву тощо. Зрештою мені вдалося показати їй, що я непересічний залицяльник.
Моніка поїхала у відпустку з батьками, і я почав отримувати еротичні фото. Вона вимкнула свої фільтри і стала настільки ініціативною, що в мене почався когнітивний дисонанс. Часом вона взагалі просила, щоб я написав їй, як трахатиму її на пляжі під час заходу сонця або як ми, закутавшись у плед, відпочиватимемо після покатушок на лижах десь на зимовому курорті. Моніка Георгіївна почала активно складати плани.
Повернувшись у столицю, вона сказала, що готова.
— Кльово, це має бути круто! — відповів я.
— Так, точно, я вже все продумала. Давай орендуємо котедж із каміном, повечеряємо й будемо кохатися біля вогню.
— Це неймовірно, я тебе обожнюю, прекрасна ідея, — сказав я.
— Але є одна дрібничка.
— Кажи.
— Ти досі не запропонував мені стати твоєю дівчиною. Можеш вважати мене старомодною, але без цього я тобі не віддамся.
— Ок, подумаю, — жартома сказав я.
P. S. Я вирішив підняти ставки й навмисно не пропонувати їй зустрічатися.
P. P. S. Я програв.
• 61 •
Декілька останніх днів я всім скаржився, що погано сплю, болить шия і взагалі кайфу від життя все менше й менше.
— Тобі треба еротичний масаж, — сказала моя подруга Настя.
— Це як?
— Ну, тобі кілька хвилин роблять простий масаж, а потім масажують усе, що попросиш і як попросиш.
— Ого, а де в нас таке є?
— Я тобі все організую.
Ми приїхали на подвір’я якогось самотнього будинку, подруга комусь зателефонувала, й нам відчинили. Вийшла літня жіночка в костюмі й окулярах та привіталася. Мою подругу тут точно знали. Ми зайшли у простору кімнату, сіли на диванчик, а нам принесли випити.
— Панове, ви готові?
Я не зрозумів, до чого мені бути готовим, і зиркнув на подругу.
— Так, авжеж, як ніколи, — сказала вона оптимістично.
З-за шторки почали одна за одною заходити дівчата: білявки, шатенки, руді, з довгим волоссям, з коротким, білі, чорні, азійки.
— Матінко моя, — тихо вирвалося у мене.
— Вибирай, — промовила подруга.
Усі дівчата були гарні, як на підбір, будь-якого кольору та розміру. Я був схильний обрати ту, якій би я сподобався і яка б сама мені всміхалася, але зараз усміхалися усі.