— Дивись, пора готуватися до олімпіади. Бачу, що в тебе є особливий потенціал, нам треба вижати з нього максимум. Зможеш на вихідних прийти до мене позайматися?
Я офігів, ледь не зомлів і зі всіх сил намагався не показувати, що моє серце от-от вистрибне з грудей.
— Т-так, т-так, н-напевно, зможу, — затинаючись, промовив я.
— Добре, давай о 10 в суботу там-то й там-то, — вона пояснила, де мешкає, я запам’ятав адресу, наче це був код від сейфа з мільйоном доларів, і сказав, що буду.
— Гаразд, біжи на урок… і будь чемним.
Фонтан емоцій накрив мене з головою. Я вибіг надвір, оббіг школу, застрибнув на перекладину й дуже довго підтягався, поки від болю не занили руки.
«Нахера вона додала це “будь чемний”? Я ж не першокласник якийсь, до дідька!»
Спати в ту ніч я не міг. Я заплющував очі, уявляв, як ми з Діаною Вікторівною цілуємося, і дрочив усю ніч. Мабуть, разів чотири, а то й п’ять. Одне слово, до ранку моє молоде тіло було спустошене, а розум — чистий.
В гості до вчительки я прийшов вчасно. Я боявся, що вона зустріне мене у спідній білизні, я знову налякаюся, не знатиму, що робити, й облажаюся перед нею. Утім, мої страхи не підтвердилися. Вона вийшла до мене у сріблястому халаті з тонкого шовку. Здається, вона тільки-но прийняла душ. Довге руде волосся було якось чудернацько зачеплене двома паличками, обличчя без макіяжу, що дещо спрощувало її вигляд. Але ми були наодинці, й від неї так само гарно пахло.
Вона щось запитувала, а я відповідав на автопілоті, геть не усвідомлюючи, про що питають. Я сів на дивані біля журнального столика й чекав… Чекав не знати чого. Тверезо оцінити, що зараз має статися (мій перший секс із учителькою чи підготовка до олімпіади), було складно.
— Іду візьму книжки з задачами, — сказала Діана Вікторівна й пішла в сусідню кімнату, двері якої були відчинені, тож я міг бачити все, що там відбувалося.
Вона нахилилася, й під коротким халатиком я побачив… Нічого я не побачив, окрім тоненької червоної ниточки її стрінгів…
Це був повний пиздець. Здається, я кінчив у той же момент, без жодної стимуляції.
«Це позор», — подумав я.
Вона повернулася, сіла біля мене, поклала руку мені на коліно й запитала:
— У тебе все гаразд?
— Т-т-так, просто погано спав.
— А що так? Знову про мене думав?
Усередині все скривилося та скорчилося. Дихати стало важко. Я ковтнув слину, набрав повітря у груди та сказав настільки низьким голосом, наскільки міг: «Давайте готуватися до олімпіади».
P. S. Діана двічі невдало вийшла заміж, і загалом її особисте життя не можна було назвати зразковим. Коли я став старшим і міг запросити її кудись на каву, у неї вже були діти, зморшки та багато целюліту. Так, я не наважився.
• 10 •
У мене в житті було багато переїздів. Коли я народився, трішки виріс і пішов у школу, то мешкав в одному містечку. Згодом ми переїхали в інше, проте батьки вирішили не змінювати мою школу. Тож я жив в одному місті, а навчався — в іншому, зі всіма наслідками: складно добиратися, рано прокидатися, пізно потрапляти додому. Усі мої заняття, гуртки, змагання і все інше, усе, що давало змогу заводити друзів, поки ти школяр, — було не там, де я мешкав. Але це ще квіточки. Найгірше, що всі мої друзі мешкали у старому місті й на вихідних я не мав із ким проводити час у новому. Я нікого не знав, і це було дуже галімо.
Я дуже хотів із кимось зустрічатися, та для цього треба знайомитися. А знайомитися — страшно, адже коли тебе відшивають, то ти почуваєшся лайном. Та бажання мати когось, із ким можна було б цілуватися в парку, переважило. Тому я налаштувався і вирішив сам піти на дискотеку в новому місті. Тут ні мене ніхто не знав, ні я не знав нікого. Це рішення вартувало дуже дорого. За вхід необхідно було заплатити 20 гривень (саме стільки в одинадцятому класі давав мені тато на тиждень). Тож тижневі кишенькові довелося притримати.
Зайшовши всередину, я потрапив у геть новий світ: тут було темно, гучно, лунала музика, десятки людей зажималися, лизалися, танцювали, пили й курили. Майже всі щось пили. Та мені це не загрожувало. У мене було рівно 20 гривень, які я вже успішно потратив. Знайомитися з дівчатами я не вмів. Мені було страшно й дуже некомфортно. Я притягнув себе туди за яйця й далі мусив діяти або так, як бачив у кіно, або так, як підказувала інтуїція. Залишатися там і стояти, як бовдур, під стіною, точно погане рішення. Вільних столиків теж не було, а якщо й були, то, вочевидь, не безоплатно. Танцювати? Та ні, це тупо. Треба швидко з кимось познайомитися і валити.
Поглядом я просканував усіх дівчат у приміщенні й чомусь обрав найгарнішу. Вона мала вигляд наче з обкладинки: каштанове волосся, хижі вилиці й дуже пухкі губи, гострий маленький носик й акуратні брівки. Дівчина була низенькою і з дуже тонкою талією, через що її груди здавалися просто космічними. У світі машин вона була «феррарі». Згодом, уже в дорослому віці, мені було би страшно підійти до такої жінки, аби не відшили, але тоді це трапилося само собою. Я продерся до неї крізь натовп, узяв за руку та прокричав у вухо: «Можна з тобою познайомитися?». Вона непідробно засміялася і кивнула подрузі. Я перевів на неї погляд і побачив, як та знизала плечами, мовляв: «А я шо? Я нічо».