Ми по черзі прокричали одне одному імена. Я відрапортував, що мені дуже приємно, поцілував її в руку (о, жертва кінематографу) і повідомив, що запрошу її на наступний повільний танець. Але не запросив. Буквально за кілька хвилин юрба молодиків із коледжу «винесла» мене надвір, пригостила плюхою у грудак, а їхній головний сказав, що якщо ще раз побачить мене поряд із Юлею, то мені гаплик. Здоровий глузд підказав мені йти додому.
Час від часу я бачив її в місті, на ринку, у парку… Ми завжди дуже тепло віталися. Здається, усі знали її хлопця й боялися його. Він був дебільним тупим биком із коледжу, а вона — тонкою натурою. Хер їх знає, як вони зійшлися.
За кілька місяців до закінчення школи мій друг запросив мене на день відкритих дверей в один столичний університет. Квитки на потяг були для нас безоплатними, тому я погодився. Це мала бути кльова поїздка. Удвох із найкращим другом у столицю на весь день — хіба це не крута пригода? Ну, от і я про те.
Ми лузали соняшникове насіння й чекали свого потяга, аж тут під наш провінційний вокзал приїхала чорна іномарка і з неї вийшла Юля з маленькою валізкою. Вона одразу помітила мене, всміхнулася, помахала ручкою, наче королева Великої Британії, і поспішила в наш бік.
— О, привіт, куди це ви?
— Та от, туди й туди на день відкритих дверей.
— Шикарно, я теж, до мене ще потім мають підсісти подруги.
— О, кльово, який у тебе вагон?
— Дванадцятий, місце восьме, заходіть, якщо буде скучно.
За кілька годин ми з другом вирішили, що стало скучно. У купе дівчат було гучно. Вони веселилися й пили. Горілку. Йоб твою мать. Вони пили горілку й запивали соком. Потім я дізнався, що майже всі в нашому нічному клубі робили це саме так. «Отвьортка».
Юля познайомила нас із подругами, й ми почали пити разом. Багато жартували, сміялися, вигадували й фантазували про студентське життя. Найбільше з моїх жартів сміялася Феррарі.
Десь за годинку-дві горілка закінчилася, й ми, вже трохи п’яні, пішли до себе в купе і вляглися. За вікном вагона було темно й тільки мигали вогники далеких міст, а колеса робили «тдш-тдш», «тдш-тдш». Це дуже заколисувало й навівало спокійний романтичний настрій.
— Чувак, вона просто охерєнна.
— Так, мужик, де ти з нею познайомився?
— Довга історія, забий, от би мені її трахнути.
— Так у чому проблема? Йди до неї, уже темно.
— Та ну, не гони… Куда йти, там купа дівчат.
— Вони вже всі «мертві», не парся, йди, точно тобі кажу, бо потім пожалієш.
Я дуже вагався, але його список аргументів ніяк не вичерпувався, мене накрило хвилювання, та я знову взяв себе за яйця й потягнув у їхнє купе. Світло було вимкнене, й усі дівчата спали, розвернувшись до стінок. Я швидко знайшов Юлю, сів поруч і почав гладити її волосся… дуже ніжно та спокійно. Вона була прекрасна. Наче не з цього світу. Схоже, я розбудив її, вона перевернулася, глянула на мене й усміхнулася:
— А, це ти, привіт!
На її щоці відбився візерунок від подушки, й у темряві це мало вигляд, наче татуювання-павутина. Я тихо засміявся.
— Чого ти смієшся? — запитала Юля, обвила мою шию й потягла на себе.
Це був дуже солодкий і глибокий поцілунок з ароматом спирту й чипсів. Проте мені знову було похер. Вона була гнучка й дуже пружна. Мої руки не могли знайти собі місця, адже кожен клаптик її тіла здавався приємнішим за попередній.
Я не контролював себе, й за декілька хвилин мої руки опинилися в її трусиках і я просто вивчав жіночу анатомію. Як і що робити там, авжеж, я не знав.
— Роби що хочеш, але без сексу, — суворо глянула на мене Юля.
Я змовчав і просто гладив її лобок, продовжуючи цілувати.
P. S. Після тієї ночі я більше ніколи її не бачив. У столиці вона познайомилася з якимось багатієм і за певний час вийшла за нього заміж. Уже дорослим я знайшов її номер і зателефонував. Вона сказала, що рада мене чути, проте її чоловік дуже образиться, якщо вона спілкуватиметься зі мною. Я не заперечував.
Р. Р. S. Іще багато років після того ми з другом називали всіх гарних дівчат «Феррарі».