Дмитро Олексійович, а ви їздите верхи?
Так, а чому ви запитуєте про це?
Хочу познайомити вас з ще однією стороною готельного бізнесу. Тож потрібно, щоб ви одягнулись в щось тепле і зручне і завтра поїдемо в кінну прогулянку десь о 8 ранку. – Він здивувався моєму запрошенню і задумався, або просто завис.
Добре.
Тоді до завтра. – З полегшенням видихнула я швидко зібралась до дому.
Ранок зустрів похмурими стальними хмарами, похолоданням і запахом озону. Я одягла джинси і довгий теплий плащ і вискочила на двір, де мене вже чекав Іван з двома кіньми, вороним і в яблуко. Я погладила улюбленця, скормила кусочком моркви і влетів в сідло поїхала до готелю. Дмитро Олексійович в джинсах і куртці вже чекав мене на вулиці.
Доброго ранку Дмитро Олексійович!
Доброго ранку! – Трохи хриплим голосом відповів він.
Це Красунчик. – Представила я йому вороного. Він підійшов до коня погладив його і обережно сів в сідло.
Куди ми поїдемо?
В гори. Покажу туристичні принади і недоліки. – Дмитро Олексійович в сідлі, джинсах і куртці виглядав якось по-іншому , молодшим чи що. Я направила Мишку і ми поїхали.
Ви, щось бачите в цьому тумані? – Запитав він.
Це ще не туман. Іноді туман буває таким, що нічого не видно на відстані витягнутої руки. І погода скоро зміниться, має вияснитись.
Чому їдемо верхи, а не на машині?
Я хочу, щоб ви бачили те, що нас оточує. Карпати це досить заманливе місце, коли приправити все історією і трішки самобутності, капельку любові мікс стає таким, що важко не спокуситись. Але зараз зверніть увагу на дорогу, якою їдемо, вона в досить поганому стані, але це одне зважливих сполучень, яким до нас приїздять туристи. Все про що нам вдалося домовитись з місцевою владою,щоб нам дали вторинну сировину. Люди скинулись по 2000 грн. з двору, щоб мати змогу ну, хоч підлатати дорогу. Якщо ви звертали увагу під’їзди до мого готелю відремонтовані. Не можна мати дорогий готель до якого не має дороги. Тому, ми домовлялися з владою з людьми і шукали спонсорів, створювали кластери для того, щоб зробити цю дорогу. Дорого є однією з наших проблем. Хороша транспортна розв’язка дозволить збільшити кількість відпочиваючих. – Я дивилась на Дмитра Олексійовича, який здається не дуже впевнено почував себе в сідлі.
Дмитро Олексійович все гаразд?
Так. Просто я… Я просто в дитинстві останній раз їздив верхи, ну і ще колись в Єгипті на верблюді катався.
Ми можемо повернутися назад і пересісти в більш зручний для вас транспорт. – Як не хотіла, та все ж запропонувала я.
Ні. Все нормально. Нікуди не потрібно повертатись. – Сердито відповів він.
Гаразд, тоді ми піднімемось в гори і я покажу вам одне місце. Поїздка буде не дуже довгою. Ви знаєте, що Карпати відносно молоді гори , всього лише якихось 25 мільйонів років. Ідучи в Карпати , відпочивальники хочуть побачити гори, ми продумуємо нові маршрути , відкриваємо історію, добавляємо етносу і створюємо нові туристичні меки , інколи навіть знаходимо давно забуті старі.
Не розумію? Тобто ви все вигадуєте?
Ні. За 25 мільйонів років знаєте скільки історій можна мати? Ми просто намагаємось дати те, що люди хочуть отримати. Це, як з малими дітьми, ви даєте їм іграшку, яка їх зацікавила і отримуєте захоплену цікавою річчю дитину.
Цікавий у вас підхід, я думав достатньо мати готель, який має високий рівень сервісу в хорошому місці.
Зараз міжсезоння, коли снігу уже немає, зелені ще немає. Повітря наповнене холодом і сирістю. В такі періоди приїжджають або ті хто хоче просто насолодитись один одним, або хтось кому потрібна самотність, для того , щоб перепочити від гамірливого життя і можливістю просто побути з собою і привести думки до ладу. І погляньте хіба це не неймовірний вигляд? Довкола нас величезні смереки, впереміжку з буком і грабом повітря наповнена ароматом лісу і землі. До речі тут живе багато зайців, лисиць, косуль, кабанів. А туман довкола в мене завжди викликає бажання розкинути руки і завалитись на спину. Усі проблеми, негаразди залишити там в низовині , а тут інше життя , інші закони природи, свобода тут. Ви до речі не замерзли?
У мене тепла куртка. – Пробурмотів Дмитро Олексійович озираючись довкола.
Ми приїхали. – Я спішилась почекала поки він не самим граційним способом зіскочив з коня і провела його до малесенького джерела з під землі,якого бігла майже коричне вода.
Це джерело з’явилось тут не давно, але воно було тут ще за старих часів, залишились відомості про його цілющі властивості. – Я підійшла до джерела зачерпнула долонею води і випила, можу поклястися у Дмитра Олексійовича при цьому з’явився бридливий вираз обличчя.
Ідіть сюди. Просто спробуйте. Це вам услужливо мозок розповідає, що це не гігієнічно, вода має дивний незвичний колір і ви підозрюєте, що ваш організм не звик до такої користі. Але вода просто смачна. І вважається , що вода з цього джерела збільшує чоловічу силу і надає жінкам спокуси і привабливості, знімає втому, тамує біль.
І ви в це вірите? – Скептично запитав він.
О, ви здивуєтесь в скільки речей я вірю. Розум не завжди здатен пояснити те, що бачить.
І водичку ми завезли на експертизу. Експертний висновок показав , що вода наповнена багатим вмістом мінералів , йоду, іншими словами природна натуральна вода, що не піддавалася штучної мінералізації і без різних добавок . До речі в давнину така вода дуже цінувалася, як найчистіша вода. Про це джерело знають лісничі, місцеві і ми. – Коли Дмитро Олексійович все ж наважився набрати в долонь води і випити з долоні, я посміхнулась.
І як відчуття?
Скажімо так, на смак незвично, але краще ніж я очікував і вона виглядає.
О, вважається, чоловік, що випив води з джерела стає більш чуттєвішим, а жінка звабливішою. І сяяли очі, як зорі, тієї дівчини, що пила з джерела.
Це ви вигадали? – Від його сарказму можна було подавитись.
Ні, це старожили розповідали. А тепер озирніться довкола. Ви бачите ці велетенські дерева? У літку тут ростуть буйні трави, а сонце грайливо пробивається крізь листя дерев, а хмари зачіплюються за гори, огортають це місце неначе коханий обіймає кохану. – Він стояв задерши голову догори, а довкола нас була неймовірна тиша.
Да…Тут таки начебто дійсно незвично.
Угу. Я хотіла спочатку відкрити сюди туристичний маршрут, а потім передумала, не хочу я світові відкривати це місце. Ну, що поїхали? А то погода все таки сира, а так хочеться до вогню і чашку гарячого молока. Хочете справжнього колориту? Завітайте в колибу. Тут неподалік є саме така. Готують просто божественно, а місце,як у бога за пазухою.
Хочу. – Погодився він.
Тоді ми ще трішки підіймемось в гору, так зріжемо дорогу. – Ми повернулись до коней я гладила Мишку, коли вловила його задумливий,напружений погляд, я здригнулась і швиденько сіла в сідло. Дмитро Олексійович теж вскочив в сідло і ми поїхали за їжею.
Тут дуже тихо. І гарно. – Відкашлявшись , перервав мовчанку Дмитро Олексійович. – А ви тут народилися?
О, ні тут жила моя бабуся, дідусь був лікарем і його перевели в Миргород там народилася моя мама, а потім і я. Та в Карпати я закохалась з першого погляду. Бабуся з дідусем повернусь сюди жити і я часто приїздила до них. Це одне з найкращих місць для мене у цілому світі. Це мій дім. А де ви народилися?
В Запоріжжі. Там я жив деякий час, а потім переїхав до Києва – Я оглянулась на Дмитра Олексійовича, за якусь мить з під копит коня вискочив лис , Мишка заржала, стала на диби і я вже на землі. Хвилину я лежала , приголомшена падінням , та оцінювала, що нічого начебто не зламано. Я піднялась , нога таки болить . Все таки я була оглушена, бо як в сповільненій зйомці я бачила як до мене біжить переляканий Дмитро Олексійович. І всі звуки повернулись.