– А друге питання? – спитав Симон Форд.
– Не знаєте ви, Симоне, хто міг би написати мені оте письмо? – відповів інженер, показуючи анонімного листа.
Симон Форд взяв письмо, прочитав його уважно, відтак передав синови, говорячи:
– Ти знаєш цей почерк?
– Ні, тату! – відповів Гаррі.
– І на листі був штамп: «Аберфайль»? – звернувся Форд до інженера.
– Так, такий самий, як і на вашому.
– Що ж ти на це скажеш, Гаррі? – спитав Симон, дещо збентежений.
– Думаю, що хтось хотів спинити пана інженера і не допустити, щоби він до нас навідався.
– Та хто це міг би бути? – кликнув старий наставник. – Хто це міг би відгадати мої найтайніші думки?..
Симон Форд задумався, й доперва голос Меджі розбудив його з тієї задуми.
– Сідайте, пане Стар, – сказала вона, – бо снідання вистигне. Залишіть тепер думку про цей лист.
Всі посідали за стіл. Джемс Стар усів на почесному місці, проти Меджі, а батько й син проти себе.
Снідання було дійсним шотландським пиром. Найперше подано юшку «гоч-поч», в якій плавали спорі шматки м’яса. По думці старого Симона – то ніхто краще від Меджі не знав способу приправи цієї смаковитої юшки.
Те саме було з потравкою «куклейк» – зробленою з когута і ярин. Була вона знаменита.
Головною стравою, одначе, був «гаджі» – національний шотландський пудинг, зроблений з м’яса і ячмінної муки.
Цей саме знаменитий пудинг, – що надихнув поета Бурнса до написання одної прегарної оди, – зазнав судьби всіх досконалостей цього світа: зникнув на очах, наче мрія...
Все те закроплювано пивом, що походило з найліпшого единбурзького бровару.
Меджі удостоїлася найкращих признань від гостя.
На закінчення прийшов ще десерт, що складався з сира й кексів, – вівсяних пляцків, які перекушувано, попиваючи притім з маленьких чарок «віскі-бодж», стару двадцятип’ятилітню житнівку, ровесницю Гаррі.
За столом просиділи майже годину.
Джемс Стар і Симон Форд не тільки гарно попоїли, а й наговорилися доволі, головно про минуле копалень Аберфайлю.
Гаррі мовчав майже цілий час і двічі вставав із-за стола й виходив кудись з хати. Очевидно, тривожила його неждана пригода з каменем, а також й історія з анонімним листом не причинялася до вспокоєння його.
– Гарний у вас син, – запримітив інженер до Симона й Меджі, коли Гаррі вийшов з кімнати.
– Так, пане Стар! Добра з нього дитина, – відповів старий гірняк.
– І подобається йому тут, в підземеллі?
– Він нізащо в світі не покинув би нас.
– А як вам колись прийдеться оженити його?
– Оженити Гаррі? – кликнув Симон. – Та з ким? З якою-небудь дівчиною зверху, що любить танці, розривки, яка волітиме життя отам, на землі, ніж у нашому підземеллі? Гаррі й сам не захоче такої!
– Так ти, прецінь, не захочеш, Симоне, щоб Гаррі ніколи не женився? – сказала Меджі.
– Я нічого не хочу, – втім, не час ще думати про те, – сказав гірняк. – Хто знає, може, ми знайдемо йому...
В тій хвилині повернув Гаррі, й Симон замовк. Меджі встала, і всі пішли за її приміром.
– Тепер, Симоне, слухаю вас! – почав інженер.
– Пане Джемс, мені потрібні не ваші вуха, а ноги. Відпочили ви вже?
– Відпочив і покріпився, Симоне. Готовий я йти з вами, куди захочете.
– Гаррі! – звернувся старий Форд до сина. – Засвіти наші гірничі лампи.
– Ви берете гірничі лампи? – спитав Джемс, дуже здивований тому, що в копальні, в якій не було вже вугілля, не треба було лякатися вибуху газів.
– Із-за обережности, пане Стар!
– Може, захочете також переодягнутися в стрій шахтаря, Симоне?
– Ще ні, пане Стар, – відповів старий гірняк, а його очі замиготіли якимсь дивним блиском.
Гаррі, який тільки що повернув у кімнату, знову вийшов і приніс три гірничі лампи. Одну подав він інженерови, другу батькови, а третю лишив собі і взяв ще в руку доволі грубу палицю.
– Ну, ходімо, – сказав Симон, беручи на плече джаґан, що стояв біля дверей.
– Ходімо, – повторив інженер, – до побачення Меджі!
– З Богом! – попрощала їх шотландка.
– Жінко! А приготуй нам добру вечерю, – кликнув Симон, – бо ми повернемо голодні!
VI.
Загально звісно, як забобонним є населення низинної та й гірської Шотландії. В деяких околицях фермери, збираючись вечорами, люблять розказувати казки, що своїм змістом основані на давніх переказах старинної мітології. Хоч в отих сторонах просвіта розповсюджена широко, все ж таки не розвіяла вона отих старинних легенд, які немовби зрослися із землею старої Каледонії. Живе там ще світ духів, привидів, чарівниць та домовиків. Являється ще там злий дух, в якого викупитись можна тільки грішми. Він зоветься «Сер». В шотландських верховинців його поява віщує близьку смерть. «Май-Муліч» являється в подобі молодої дівчини з волохатими раменами й перестерігає родину перед грозячими небезпеками. Чарівниця «Банші» звіщає якісь важні, сумні події, домовники «Бровнії» хоронять домашнє огнище, а демон «Уріск» проживає головно в диких провалах коло озера Катрайн, і багато инших.