Покарати її так само неможливо, як наложити кару на бурю. Можуть собі судді видавати які схочуть присуди – а годі ж прецінь замкнути полумінь у в’язниці, годі судити недосяжного злочинця. Сказати правду, то і судове слідство, ведене в справі розсліду причину розбиття корабля – так немов би годилося з отими забобонними видумками.
Слідчий суддя, що займався цією справою, приїхав розпитати свідків катастрофи. Всі одноголосно вказували на те, що катастрофа була спричинена появою «огненної чарівниці» на руїнах замку.
Само собою – судейська влада не могла вдоволятися таким поясненням. Було ясно, що в руїнах замку показалося якесь загадкове явище. Та чи було воно ділом припадку, чи, може, якого злобного вчинку? Це повинно було вияснити слідство.
Нехай не дивується читач, що кажемо «злобного вчинку»! Недавні то часи ще, коли то лиходії заманювали кораблі до берега, щоби покористуватись добичею, коли ті розіб’ються. То запалювали смоляні дерева, і корабель прямував туди, звідкіля вже не було йому виходу; то прив’язували горючий смолоскип до рогів бика, який, вганяючи, збивав з дороги кораблі. Вислідом всіх отих фальшивих сигналів було те, що корабель неминуче розбивався, з чого опісля користувалися грабіжники.
Треба було суворих кар, щоби викорінити цей варварський звичай. Та в останньому випадку можна було думати, що цей поганий звичай знову повернувся. Так думали суддя і поліційні агенти, не зважаючи на те, що говорив їм Джек Ріян і його товариші.
Почувши про слідство, мешканці побережжя поділилися на два табори. Одні тільки здвигали плечима; другі, більш боязкі, говорили, що не треба дражнити духів, бо це викличе тільки нові нещастя.
Та, мимо цього, слідство велося енергійно. Поліційні агенти пішли на замок Дундональд і почали там свої розсліди.
Слідчий суддя хотів вперед впевнитися, чи є там сліди, які можна би приписати людям, а не духам. Таких не найшлося, ні свіжих, ні давніх, хоч земля, довкола змочена дощем, повинна була їх заховати.
– Сліди привидів, – кликнув Джек Ріян, коли дізнався про даремні висліди розшуків. – Це так, як шукати блудного огника на болоті.
Початок слідства не дав ніяких вислідів, і можна було надіятися, що й дальше воно не принесе нічого. Тут треба було виказати, в який спосіб запалено огонь на даху замку, яким матеріалом користувався справник і, вкінці, які останки полишилися з того огню.
Щодо першої справи, то нічого не вияснилося. Не знайдено ні сірників, ні кусника паперу, взагалі нічого, чим можна би розпалити огонь. Щодо другої й третьої – рівно ж був той самий вислід. Ніякого сліду попелу чи якихось згорілих останків – навіть не можна було точно означити місця, де була полумінь. Не було ніде обгорілого місця, ні на даху, ні на землі, ні на стінах. Можна було ще думати, що злочинець держав у руці горючий смолоскип! Та це було малоймовірне, тому що, як зізнавали свідки, полумінь був такий великий, що залога корабля, не вважаючи на мряку, бачила його у віддалі кількох миль.
– Е-е – «огненна чарівниця» вміє обходитися без сірників! – запримітив Джек Ріян. – Вона дихне – і повітря загорається, а від її огню не лишається ніякий попіл!
Остаточно слідство не виявило нічого. Зате прибула одна легенда більше. Розбиття «Моталі» й поява «огненних чарівниць» стало фактами, яких не так легко було опрокинути з оповідань шотландців.
Між тим такий весельчак, яким був Джек Ріян, не міг довго полишатися в ліжку. Не лежати йому через те, що трохи потовкся й подряпався. Та і в нього не було часу на те, щоби хворіти. А коли нема часу, то й не хворіють люди в тих здорових околицях Шотландії.
Тому Джек Ріян дуже скоро видужав і, як тільки підвівся на ноги, рішив виконати свій попередній намір, ще заки візьметься за роботу на фермі. Він мусить піти до Гаррі й довідатися, чому той не був на святі ірвінського клану.
Зі сторони такої людини, як Гаррі, що все додержував слова, неприсутність на святі була незрозумілою. До цього важко було приступити, щоби Гаррі не знав нічого про те, що на побережжі розбився корабель – про це писалося в усіх газетах. Значиться, він знав про це, знав про участь Джека в рятунку потапаючих, знав, що він був ранений і не відвідав його. Джек Ріян не міг зрозуміти такої байдужности.
Якщо Гаррі не приїхав, значиться, не міг. Джек Ріян скорше відкинув би свою віру в «огненні чарівниці», ніж повірив би в недостачу приязни Гаррі до нього. Тому в два дні по катастрофі Джек Ріян певною ходою вийшов з ферми, заспівав на ціле горло і прийшов на двірець залізниці, що йшла через Глазго до Стірлінгу і Каллендеру. Тут, дожидаючи поїзду, він звернув увагу на розвішене по всіх стінах оголошення такого змісту: