«Дня 4 ц. м. інженер Джемс Стар з Единбурга сів у Ґрантоні на пароплав «Уельський Принц» і того самого дня висів у Стірлінгу. Від того дня нема про нього ніякої вістки.
Всі вістки, що відносились би до його особи, проситься пересилати в Единбург президентови «Королівського Товариства».
Джек Ріян, дуже здивований, кілька разів прочитував отцю оповістку.
– Пан Стар! – кликнув він. – Та я 4 ц. м. стрінув його з Гаррі у шахті Ярова. Це десять днів тому назад. Від того дня нема сліду по нім. Чи не з тієї самої причини і Гаррі не був на святі в Ірвіні?
І, навіть не подумавши сповістити президента «Королівського Товариства» про це, що знав про Джемса Стара, Джек Ріян скочив до вагону, рішений за всяку ціну удатися наперед до шахти Ярова. А там, як буде треба, він піде в підземелля шахти Дошар. Там знайде Гаррі, а з ним й інженера Джемса Стара.
В три години опісля він вийшов з вагона в Каллендері й звернувся в сторону копальні.
«Вони більше не показувалися, – розважав він у думках. – Чому? Чи, може, що-небудь перешкодило їм, або, може, щось важного задержує їх у глибині копальні? Все те розвідаю...»
Прискорюючи ходи, він за годину станув біля шахти Ярова. Ніщо там не змінилося. Довкруги царювала мертвецька тишина, ні одного живого єства не було довкола.
Джек Ріян увійшов під розвалену шопу, в якій знаходився вхід до шахти. Глянув у низ і нічого не побачив. Наслухував... Не почув нічого.
– А моя лампа! – кликнув він. – Повинна вона знаходитися на своєму місці!
Лампа, якої уживав Джек Ріян, коли удавався до копальні, стояла звичайно в кутку біля горішніх сходів.
Та лампи там уже не було.
«Щось воно недобре!» – подумав Джек, затривожений.
Відтак, не надумуючись, не вважаючи на свій страх перед невідомим, він кликнув:
– Піду... хоч би там було не знати як темно!
І він почав злазити вдолину по сходах, що вели у нутро шахти.
Джек Ріян мусив ще добре тямити свою давню службу гірняка і добре знати шахту Дошар, коли відважився на такий крок. Сходив він обережно, пробуючи ногою кожну ступінь сходів. Найменша необережність спричинила би упадок з висоти півтора тисяча стіп.
Ріян пильно числив помости, що відділювали поодинокі части сходів. Він знав, що стане на дні шахти після тридцятого помосту. А там, здавалося йому, вже неважко буде дістатися до хатини гірняка, що находилася, як звісно, на кінци головної галереї.
В той спосіб дійшов Джек Ріян до двадцять шостого помосту, і йому лишалося не більше як двісті стіп до дна шахти. Та тут, опускаючи ногу, щоби натрапити на першу ступінь двадцять сьомої драбини, він не найшов нічого, його нога шукала даремно у повітрі якоїсь точки опору. Джек Ріян придержуючись сильно одною рукою, почав другою шукати сходів, що мали дальше вести в долину... та даремно.
Продовження сходів не було, хтось мусив їх відняти.
– Чи не є це штуки старого Ніка! – з деяким жахом подумав він.
Джек Ріян стояв отак, вдивляючись в темінь, що простелялась під його ногами. Відтак прийшло йому на думку, що, коли він не міг спуститися надолину, то й вони не могли видобутися наверх. Тепер не було ніякої сполуки між поверхнею землі та глибиною копальні. Якщо оті сходи не усунено по його відвідинах в домівці Гаррі, то де були Симон Форд, його жінка, син та інженер? Довга відсутність Джемса Стара доказувала, що він не виходив з копальні від того дня, коли Джек Ріян стрінувся з ним у шахті Ярова. Що ж діялося в хатині гірняка?
Чи була достатня кількість поживи для нещасних, що знаходилися в отому підземеллі на півтора тисячі стіп під поверхнею землі?
Все те майнуло в думках Джека Ріяна, і він побачив, що сам не дістанеться до домівки старого гірняка. Що усунути сходи мусила якась злочинна рука – в тому він не сумнівався. В кожному разі, треба звернутися до властей і повідомити їх про це як найскорше. Джек Ріян нагнувся над отвором шахти і крикнув сильним голосом:
– Гаррі! Гаррі!
Відгомін повторив кілька разів ім’я Гаррі, і голос завмер в глибині шахти. Джек Ріян скоренько видобувся на верх і, не гаючи ні хвилини, побіг на стацію в Каллендері. Саме в тій хвилині відходив поїзд до Единбурга, і о третій годині пополудни Джек уже явився в лорда-префекта міста.
Той вислухав його оповідання і повідомив негайно сера В. Ельфістона, не тільки товариша, але й особистого приятеля Джемса Стара, який сам піднявся вести розшуки на місці, в копальні Дошар. Йому до помочі віддано кількох агентів, котрі взяли зі собою лампи, джаґани, шнурові драбинки, а також припаси їжі й вина. Відтак всі зараз від’їхали до копальні Аберфайль.