“ак вигукував осаул полковий √винтовка: хот≥в притьмом довести перед Ўрамом, що в його ж≥нка все одно, що служебка, хоть би вона була сто раз кн€гин€. ≤ так, €к мертве нехот€ устаЇ на чар≥вницький поклик з домовини, так та€ кн€гин€, мов не своњми ногами, ув≥йшла до св≥тлиц≥ на гр≥зний поклик свого чолов≥ка. ≤ так, €к молода рабин€ у старого, сивобородого турчина служить, ≥ тремтить, ≥ низько поклан€Їтьс€, так ≥ та нещаслива кн€гин€, догоджаючи свойому чолов≥ков≥, низько вклонилась гост€м ≥ почала застилати ст≥л б≥лою скатертю. ј руки ж то б≥л≥, н≥жн≥њ, засукан≥ по-хаз€йськи по л≥коть, здаютьс€ чист≥шими од скатерт≥ ≥ н≥жн≥шими од миткалевих рукав≥в Ч с≥€ють кр≥зь веч≥рню т≥нь, €к св≥жий сн≥г ранком надвор≥. „и на те ж вони вихован≥, випестован≥, щоб, покинувши висок≥ кн€зьк≥њ замки, застилати ст≥л козаков≥?
Ч Ќе честь, не слава х≥ба козакам, Ч каже господар, глед€ на нењ, Ч що в њх так≥њ слуги? —естро, небого, прошу ж до гурту. —≥дайте да й не клопоч≥тесь у мене в господ≥ н≥ про що, €к пани над панами. ¬ам услуговуватиме горда польська пан≥, високо≥менита€ кн€гин€!
ј „ереваниха каже:
Ч –идван наш так нал€кав твою господиню, що коли б њй Ч у добрий час мовити Ч чого не сталось ≥з переполоху. ћоже б, ≥змити њњ св€ченою водою, да нехай би над≥ла сорочку пазухою назад?
Ч ≈, сестро! Ч одв≥туЇ √винтовка. Ч ћ≥й голос п≥дн≥ме њњ ≥ з домовини. Ќе вважай, що вона така смутна сьогодн≥: скажу т≥лько слово, так зараз розвеселитьс€ да ще й через шаблю поскаче. Ќаш≥ козачки танцювали ж колись п≥д л€дську дудку.
’то б то зм≥г розказати, що на ту пору д≥€лось на серц≥ в б≥дноњ кн€гин≥! ћабуть, привикла вже небога до такого глуму; уже й не плаче й не здихаЇ. —лухаЇ теЇ гордованнЇ од свого чолов≥ка, так мов не про нењ й р≥ч; т≥лько часом здригнетьс€ од його гр≥зного голосу, €к струна на бандур≥.
Ч Ѕорж≥й, борж≥й, ж≥нко! Ч покрикуЇ на нењ √винтовка. Ч ƒокажи, що тво€ висока порода на €кесь таки лихо тоб≥ здалас€. ƒавай нам €коњ-небудь настойки чи зап≥канки, т≥лько такоњ, щоб ≥ старе помолодшало.
ѕринесла кн€гин€ й зап≥канки, почала гостей шановати. ћусила перше випити чарку сама, ≥ тод≥ вже стала гостей обносити.
Ч ѕийте тепер безпечне, дорог≥њ гост≥, Ч каже господар, л€шка вас не отруњть.
Ч ј од њх роду Ч не во гн≥в твоњй ж≥нц≥ Ч се ≥нод≥ й станетьс€, Ч каже Ўрам. Ч ћоже б, ≥ батько ’мельницький пожив ≥ще на св≥т≥, €кби не сватавсь ≥з л€хами.
Ч Ѕач, моЇ золото, €к≥ твоњ земл€ки! Ч каже √винтовка. Ч ’вали бога милосердного, що € тебе слобонив од њх. ’оть, може, моњ липов≥ св≥тлиц≥ й не те, що кн€женецьк≥њ замки, так хоть поживеш м≥ж православними христи€нами; усе-таки не так смерд≥тимеш л€дським духом, €к позовуть на суд перед бога!
Ч “а чи по-нашому ж вона молитьс€? Ч шепнула „ереваниха братов≥.
Ч ќтак, сестро! Ч одв≥туЇ той голосно. Ч Ќевже ж ти думаЇш, що € мав би кателичку за ж≥нку? ”же не знаю, що там у нењ в душ≥ сидить, а вона в мене ≥ до церкви ходить, ≥ хреститьс€ по-нашому. ѕерехрестись, моЇ золото!
н€гин€ перехрестилась, €к дитина, ≥ що то! Ѕачс€, н≥чого не заважають слова, а Ћес€, да й сама „ереваниха, насилу змогли дивитись без сл≥з на ту нещасливу нев≥сту. “ак, €к б≥дний горобчик попадетьс€ у руки хлоп’€там та й не знаЇ, за що над ним знущаютьс€, а т≥њ йому висп≥вують, €к жиди ’риста мучили, крут€ть да п≥дкидають угору; так с€ безталанн≥ кн€гин€ попалась тепер м≥ж козаки; ≥ що там т≥њ кн€з≥, сенатори да велик≥ пани наробили, про що вона й не в≥дала, за все тепер одв≥чаЇ.
“≥лько ото що пос≥дали за ст≥л ≥ Ўрам поблагословив страву, €к ось хтось одсунув знадвору кватирку ≥ гукнув на всю св≥тлицю:
Ч ѕугу!
Ўрам з серц€ аж ложку покинув, а господар зам≥шавсь-зам≥шавсь да й сам не знаЇ, що йому робити. як ось ≥знов:
Ч ѕугу! „и ти спиш, пане кн€зю, чи вже так завеличавсь, що не хочеш пустити доброго чолов≥ка ≥ в хату?
Ч ѕросимо, просимо, пане доброд≥ю! Ч каже √винтовка. Ч ≤ с≥ни, й хата перед тобою настiж.
Ч ј собаки ж у вас не кусаютьс€?
Ч ќт славно! ј нащо ж спiвають:
«апорозький козак
Ќе боњтьс€ собак?.. .
Ч ј к≥шки в вас не др€паютьс€?
Ч Ѕог з тобою, доброд≥ю!
Ч “епер чортзна-€к стало на ¬крањн≥! Ч каже, усе-таки за в≥кном, голос. Ч Ќаш брат не у вс€к≥ двер≥ й суньс€.
Ч оли не у вс€к≥, Ч каже √винтовка, Ч так у моњ ≥ оп≥вноч≥ можна.
Ч ѕане ћатв≥ю! Ч озвавс€ тод≥ до його Ўрам. Ч “ак отсе ти не братаЇшс€ з запорожц€ми?
Ч ≈, доброд≥ю м≥й! Ч каже, зачервон≥вшись з сорому, √винтовка. Ч «апорожець запорожцев≥ не пара. —е батько ѕугач, старець, або д≥д кошовий. ≤з ким, ≥з ким, а з њм ладити треба. “епер на ¬крањн≥ усе так перевернулось, переплуталось ≥ перем≥шалось, що навпростець н≥куди не проњдеш. ”тремо ми запорожц€м носа, €к колись в≥зьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю. ¬они-бо в цар€ велике пошанованнЇ мають ≥, чого хочуть, усе одержують.
Ч Ќе њздить же нам, пане брате, ≥з тобою одним шл€хом, Ч каже понуро Ўрам.
як ось ув≥йшов до св≥тлиц≥ батько ѕугач, старий, довгоусий д≥дуган, ≥з своњм чурою. ” простих с≥мр€гах, а сорочки чорн≥, €к сопуха. ƒа господарев≥, мабуть, на сей час було байдуже, що не од€гн≥ гост≥: забувши ≥ своЇ панство, зустр≥в батька ѕугача з таким прив≥таннЇм, мов той у найдорожчих кармазинах.
Ч ѕрошу ж, Ч каже, Ч за ст≥л до громади.
Ч Ќе с€ду! Ч каже ѕугач, сто€ серед св≥тлиц≥.
Ч „ому ж не с€деш?
Ч “ому, що в тебе добрим люд€м така честь, €к собакам.
Ч ѕро €ких се ти добрих людей говориш?
Ч “а хоч би й про тих, що за в≥з хворосту плат€ть по дв≥ пари вол≥в. “а ось вони й сам≥ йдуть до твого вельможного панства. Ѕез мене ти њм не дав ≥ приступу.
”в≥йшли м≥щане в св≥тлицю да й сто€ть у порога.
Ч Ќу, скажи, Ч каже батько ѕугач, Ч за що ти в њх воли забрав?
Ч ўоб не рубали гаю, от за що!
Ч “а вони ж, коли хочеш знати, не в твоЇму гаю рубали, а в городовому!
Ч ” городовому, батьку! ” городовому, пане! Ч загули м≥щане, клан€ючись то ѕугачев≥, то √винтовц≥.
Ч ќт славно! Ч каже √винтовка. Ч « €кого ж се часу мо€ займанщина стала городовим гаЇм?
Ч “а це, пане, Ч одв≥тують, Ч по-твойому вона тво€, а по нашим маг≥стратським запис€м вона наша б≥г з на з €кого ще часу. ўе скоро батько ’мельницький вигнав л€х≥в та недол€шк≥в з ”крањни, то зараз ≥ дав нам прив≥лей ос€гти п≥д город пол€, гањ ≥ с≥ножат≥, €к≥ сам≥ улюбимо. ўе й дос≥ Ї знаки, що позначили наш≥ бурмистрове.
Ч “а се то ми знаЇмо, Ч каже √винтовка, Ч що ви того т≥лько й пасли, €к би вхопити щонайкращий шматок ≥з козацькоњ здобич≥! озакам було тод≥ не до займанщин: козаки тод≥ бились ≥з л€хами понад —луччю, понад √оринню да топились по багнах, а ви з своњми пикатими бурмистрами давай викроювати щонайкращ≥ пол€ та с≥ножат≥! —е то ми знаЇмо! “ак, отже, н≥! озацький бунчук переважить бурмистерську патерицю! ѕан полковник сам давав мен≥ бунчука, щоб € його рукою займав соб≥ займанщину, ск≥лько за день конем об’њду. ÷≥лий день не вставав € з своњми з кон€, ≥ тепер нехай н≥хто не говорить, що се не моЇ добро!
Ч ѕослухай, пане кн€зю, ти мене, старого ѕугача, Ч каже поважно с≥човий д≥д. Ч —тарий ѕугач н≥ дл€ кого в св≥т≥ душею не покривить. Ќехай м≥щане дечим ≥ поживились од козак≥в у польську «аверюху, та вже ж ≥ козаки почали тепер нагинати њм шињ справд≥ по-шл€хетськи. «ас≥вши в њх маг≥страти, в ратуш≥, старшина козацька орудуЇ њх в≥йтами, бурмистрами ≥ райц€ми €к чорт€ка гр≥шними душами. оли тоб≥ полковник дав займанщину, то нехай воно так ≥ буде; т≥лько ж не об≥жай добрих людей, верни њм њх воли.
ѕомовчав трохи √винтовка да, гл€нувши на Ўрама, й каже:
Ч Ќ≥, нехай шукають њх у бурмистр≥в, що поробили в моњх га€х прикмети; а € докажу њм, що € своЇму добр≥ пан. “реба сим безшабельним гевалам (хам, мужик Ч прим≥т. авт) збити трохи пихи.