ƒа вз€в ирила “ура за плеч≥, да й повернув на вс≥ боки.
Ч ƒивись, Ч каже, Ч вражий сину, в в≥ч≥ добрим люд€м, щоб була ≥ншим наука!
Ч ўо ж сей паскудник учинив? Ч став ≥знов глаголати батько ѕугач до громади. Ч ”чинив в≥н таке, що т≥лько пху! Ќе хочетьс€ й вимовити. «нюхавсь поганий з бабами ≥ наробив сорома товариству на вс≥ роки. ѕане гетьмане, ≥ ви, батьки, ≥ ви, панове отаманн€, ≥ ви, братчики! ѕодумайте, порадьтесь ≥ скаж≥те, €к нам сього сорома збутись? яку б кару ледачому пакосников≥ здекретувати?
Ќ≥хто не виривавсь ≥з словом; ус≥ ждали, що гетьман скаже. ј д≥ди кажуть:
Ч √овори, батьку гетьмане; твоЇ слово Ч закон. Ѕрюховецький скорчивсь у три погибел≥ да й каже:
Ч Ѕатьки моњ р≥дн≥! ўо ж здолаю видумати путнЇ своњм н≥кчемним розумом? ” ваших-то сивих, шановних головах увесь розум сидить! ¬и знаЇте вс≥ стародавн≥ звичањ ≥ пор€дки Ч суд≥ть, €к сам≥ знаЇте, а моЇ д≥ло махнути булавою, да й нехай по тому буде. Ќедармо ж € вас вив≥в ≥з «апорожж€ на ¬крањну: пор€дкуйте по-стародавньому, €к сам≥ знаЇте; суд≥те ≥ карайте, кого сам≥ знаЇте, а € свого розуму супроти вашого не покладаю. ”с≥ ми перед вашими сивими чупринами д≥ти ≥ дурн≥.
Ч Ќу, коли так, Ч кажуть д≥ди, Ч то чого ж довго м≥ркувати? ƒо стовпа та ки€ми!
√етьман махнув булавою. ¬≥щове колесо заворушилось.
–ад≥ к≥нець.
√оропаху ирила “ура зв’€зали в≥рьовками да й повели до стовпа, що сто€в недалеко. ѕрив’€зали б≥даху так, щоб можна було повертатись на вс≥ боки, ще й праву руку оставили на вол≥, щоб можна було б≥долас≥ достати к≥вш да випити меду або гор≥лки; бо так водилось у тих химерних низовц≥в, що коло стовпа тут же й гор≥лка сто€тиме у д≥жечц≥ ≥ калач≥в решето Ч раз дл€ того, щоб, завдавши голов≥ хмелю, не так т€жко було горопас≥ к≥нчати жизнь, а, вдруге, дл€ того, щоб охотн≥ш козаки брались за кињ. “ут-бо й кињв лежав оберемок. ќтсе ж ус€кий братчик, ≥дучи мимо, зупинитьс€ коло стовпа, вип’Ї кор€к меду чи гор≥лки, калачем закусить, в≥зьме кий, ударить раз виноватого по спин≥ Ч да й п≥шов своЇю дорогою. Ђј вже в њх таке було прокл€те заведен≥Ї, Ч розказують було старосв≥тськ≥ люде, Ч що €к с≥м раз одважить ки€кою, то хл≥ба б≥льш не њстимешї. –≥дко-р≥дко трапл€лось, що жоден братчик до ковша не доторкавсь, а проходив мимо, мов ≥ не бачив н≥чого. “о було простоњть б≥дний т≥маха своЇ врем’€, одв’€жуть Ч да й прав. “≥лько, щоб заслужити таку ласку в товариства, треба було козаков≥ не знать €ким бути лицарем. ѕравда, й ирило “ур був у —≥ч≥ не посл≥дущий, був козак-душа, а не братчик, да й вина ж його була дуже т€жка: б≥льшоњ вини й не було, здаЇтьс€, в запорожц≥в над оте скаканнЇ в гречку. “им-то ≥нший братчик, хоть ≥ жаловав дуже козака, да, щоб не розплодивсь такий гр≥х м≥ж молодиками, ≥шов ≥ бравсь за кий. ’≥ба вже, згл€нувши на ирила “ура, перемагав своЇ жорстоке запорозьке серце. «наЇте, чи раз же то доводилось укуп≥ €ку пригоду на диких пол€х терп≥ти або один одного з б≥ди визвол€ти? “ак, згадавши старовину, братчик ≥ руку опускав, ≥, мов не в≥н, од стовпа одходив.
ўе ж до того бер≥г ирила “ура од лихоњ халепи й побратим його, Ѕогдан „орногор. —ей, ход€чи круг стовпа, одного зупинить пок≥рним проханн€м, другому попр≥кне про €ку-небудь ирилову послугу, а на ≥ншого блазн€ то й посваритьс€; то такий, знаючи чорногорське завз€тт€, i одiйде, мов кiт од сала, хоть би й рад горiлки покуштовати. Ѕлагаючи iншого отамана, аж слiзьми обливавсь вiрний “урiв побратим; а в —iчi великого сто€ло таке щире побратимство.
як ось ≥де просто до стовпа батько ѕугач. —ього похмурного д≥дугана не посм≥в Ѕогдан „орногор н≥чим попр≥кнути, а де вже на його сваритись? ’оть же б його й бажав благати, то й €зик не ворочаЇтьс€. “ак €к молодий цуцик ховаЇтьс€ п≥д ворота, побачивши старого сус≥дського бровка, так б≥дний чорногорець оступивсь геть, даючи дорогу жорстокому д≥дов≥. ј той прийшов до стовпа, випив кор€к гор≥лки, ≥ще й похвалив, що добра гор≥лка, закусив калачем, уз€в у руки кий.
Ч ѕовернись, Ч каже, Ч с€кий-такий сину!
—ердега повернувсь, а в≥н йому так одважив киЇм по плечах, що аж к≥стки захрумт≥ли. ќднак ирило “ур показав себе добрим запорожцем: ≥ не зморщивсь, ≥ не застогнав.
Ч «най, ледащо, €к шановати козацьку славу! Ч сказав батько ѕугач, положив кий да й п≥шов соб≥ геть.
ƒивл€чись оддалеки на запорозький прочухан, ѕетро пом≥ркував, що не багато ирило “ур видержить таких гостинц≥в. ∆аль йому стало нет€ги; п≥д≥йшов до його, чи не дасть €кого зав≥ту сестр≥ да матер≥.
ј Ѕогдан „орногор думав, що в≥н хоче попробовати, чи кр≥пк≥ в “ура плеч≥; заслонив свого побратима спиною, схопивсь за шаблюку да й каже:
Ч ћоре! я не попущу ус€кому захожому знущатись ≥з мого побро! ƒовол≥ й своњх братчик≥в.
Ч Ѕагацько ж, мабуть, ≥ в тебе в голов≥ мозку! Ч каже ирило “ур. Ч ѕусти його, се добра людина: у багно тебе не втопче, €к зав’€знеш, а х≥ба з багна вит€гне. «доров був, братику! Ѕач, €к гарно в нас трактують гостей? —е вже не гар€ч≥ млинчики, пане брате! ¬ип’Їмо ж по кор€ку меду, щоб не так було г≥рко.
Ч ѕий, брате, сам, а € не буду, Ч каже ѕетро, Ч щоб ≥ще ваш≥ д≥ди не звел≥ли одд€чити тоб≥ киЇм.
Ч Ќу, бувайте ж здоров≥, братц≥! Ч каже ирило “ур. Ч ¬ип’ю € й сам.
Ч ўо сказати матер≥ да сестр≥? Ч поспитав ѕетро.
«гадавши про мат≥р та про сестру, ирило “ур похилив голову, дал≥ й каже з п≥сн≥:
ќй которий, козаченьки, буде з вас у м≥ст≥,
ѕоклон≥тьс€ стар≥й неньц≥, нещасн≥й нев≥ст≥:
Ќехай плаче, нехай плаче, а вже не виплаче,
Ѕо над сином, над ирилом, чорний ворон кр€че!
Ч —е таки й станетьс€ з тобою, превражий сину! Ч каже, п≥дходючи, один с≥човий д≥д; а за ним ≥де ще троЇ. Ч Ќе вповай, Ч каже, Ч на те, що молод≥ тебе обход€ть; ми й сам≥ тебе вкладемо, ось дай лиш випити нам по кор€ку гор≥лки.
ƒа й уз€в кор€к; зачерпнув, випив, покректав да, вз€вшись за кий, ≥ каже:
Ч як вам здаЇтьс€, батьки? я думаю, дати йому раз по голов≥, та й нехай пропадаЇ ледащо!
Ч Ќ≥, брате, Ч каже другий д≥д, Ч н≥хто з нас не зазнаЇ, щоб коли-небудь бито виноватого по голов≥. √олова Ч образ ≥ подоб≥Ї боже: гр≥х п≥д≥ймати на нењ ки€. √олова н≥чим не винна; ≥з серц€ ≥сход€ть помишлЇн≥€ зла€, уб≥йства, прелюбод≥€н≥€, татьби, Ч а голова, брате, н≥чим не винна.
Ч ƒак що ж, брате, Ч каже трет≥й д≥д, Ч коли того прокл€того серц€ дубиною не достанеш? ј по плечах не добити нам сього вола й обухом. ј шкода пускати на св≥т такого гр≥ховода: ≥ так уже чор’знаЇ на що переводитьс€ славне «апорожжЇ.
Ч ѕослухайте, батьки, моЇњ ради, Ч каже четвертий д≥д, Ч оли ирило “ур видержить сей прочухан, то нехай живе: такий козарлюга на що-небудь здастьс€.
Ч «дастьс€? Ч каже, ≥дучи мимо, батько ѕугач. Ч Ќа €кого б≥са здастьс€ такий гр≥ховодник православному христи€нству? Ѕийте його, вразького сина! Ўкода, що мен≥ нельз€ б≥льш братись за кий, ато € молотив би його, поки б увесь цебер гор≥лки випив. Ѕийте, батьки, превражого сина!
“од≥ д≥ди випивали один за одним по кор€ку гор≥лки, брали кињ ≥ давали ирилу “уров≥ по плечах. —или в старих руках було в њх ≥ще довол≥, що аж плеч≥ хрумт≥ли. ≤нший давно б зваливс€ ≥з н≥г, а ирило “ур видержав ус≥ чотири кињ, не покривившись; ≥ще, €к од≥йшли д≥ди, ≥ шуткував ≥з своњм гостем.
Ч ƒобре, Ч каже, Ч пар€ть у нас у с≥чов≥й лазн≥, н≥чого сказати! ѕ≥сл€ такоњ припарки не забол€ть уже нi плеч≥, н≥ по€сниц€.
Ч ўо сказати твоњй пан≥матц≥? Ч питаЇтьс€ ще раз ѕетро.
Ч ј що ж њй сказати? Ч одв≥туЇ ирило “ур. Ч —кажи, що пропав козак н≥ за цапову душу, от ≥ все. ј прикмету над моњм скарбом знаЇ побратим. ќдну часть оддасть в≥н стар≥й неньц≥ та сестр≥; другу одвезе у ињв на братство; там мене спокусив гр≥х, нехай же там мол€тьс€ й за мою душу; а третю одвезе у „орну √ору: нехай добр≥ юнаки купл€ть соб≥ олив’€ного бобу та чорного пшона, щоб було чим пом’€нути на лицарських грец€х “урову душу.
Ч р≥пись, побро, Ч каже Ѕогдан „орногор, Ч б≥льш н≥хто не зн≥ме на тебе руки. ќт незабаром удар€ть у казани до об≥ду; тод≥ одпуст€ть тебе, да й будеш вольний козак.