Ч ј що, пане гетьмане? Ч каже Ўрам. Ч ћоже, ще й тепер за свого писар€ заступишс€?
—омко т≥лько махнув рукою ≥ поњхав до свого намету.
Ч ƒай лиш, сину, мен≥ свого бунчука, Ч каже Ўрам, Ч € л≥пше од €кого-небудь недол€шка в тебе попор€дкую.
—омко оддав йому мовчки.
ЂЅ≥дна козацька голово! Ч подумав сам соб≥ Ўрам. Ч ќтак-то завсегда доводитьс€ нам та честь да слава! «боку дивл€тьс€ люде, дивуютьс€, що блищить, с≥€Ї, а в серце н≥хто не загл€не. “ут день ≥ н≥ч м≥зкуЇш розумом, не знаючи спочинку, а тут п≥д боком гадюки сичать ≥ на твою душу чигаютьї.
“ак соб≥ м≥зкуючи, об≥йшов в≥н з бунчуком увесь табор ≥ всюди постановив варту, щоб н≥хто вноч≥ з табора не вештавсь ≥ до табору н≥кого без оклику не звел≥в пускати. ƒа й н≥ на часиночку не дав соб≥ одпочинку. ƒе козаки чи кашу варили, чи круг огнища з салом на спичках сид≥ли, тих≥њ реч≥ не про що вже, €к про чорну раду, ведучи, в≥н до них ≥ пристане; ≥ €к спом’€не старого ’мельницького, €к тод≥ в козак≥в була вол€ й дума Їдина, то козацтво наче й протверезитьс€. ј ≥нш≥й громад≥ ’ристову притчу розкаже, схил€ючи буњ душ≥ до кротост≥ да до любов≥; то козаки, так €к т≥њ бджоли од кропила, погудуть та й ос€дуть.
≤ добре б воно було; може б, Ўрам ≥ до к≥нц€ козак≥в утихомирив; так от же, €к за тим с≥€телем по нив≥, так ≥ за Ўрамом паволоцьким сл≥дом ходив ди€вол ≥ вс≥вав плевели в пшеницю. ј той ди€вол не хто був, €к полигач Ѕрюховецького Ч ¬у€хевич. Ќадувшись, мов той сич, проходив в≥н ≥з своњми п≥дручниками мимо козацьк≥ купи ≥, бачс€, н≥чого злого й не д≥Ї, т≥лько то там, то с€м що-небудь бл€вкне, да так же то козак≥в г≥рким словом зневажаЇ, так њм те нещасне панство да гетьманство в в≥ч≥ тиче, що козаки, прислухаючись, т≥лько уси кусають. ≤ €к от рибалка, њзд€чи човном, кукольван розсипаЇ, так той потайний зрадц€ ¬у€хевич розсипав г≥рк≥ слова в козацьк≥њ душ≥.
јж ось наступила темна, глуха н≥ч; ≥ добре й зле опочило. „и спав же то —омко-гетьман, чи н≥, а Ўрам не змигнув оком ≥ на годину. Ќ≥хто б не розказав, н≥хто й не списав би вс≥х його думок. « т€жкою од клопоту головою ходив в≥н од варти до варти, частенько погл€даючи против –омановського ута. ј в –омановського ут≥ широк≥ дуби од огнищ св≥т€тьс€; через поле чути глухий гом≥н; €чать здалеку людськ≥њ голоси, наче та хвил€ на мор≥ перед лихою бурею.
XIV
–озкажемо ж тепер, що д≥€лось у дому в √винтовки, €к отак працював наш паволоцький Ўрам. ћабуть, тод≥ вже така година була, що й тут €кось не було ладу н≥ м≥ж ж≥нками, н≥ м≥ж чолов≥ками. ” ж≥ноч≥й громад≥ не йшла в лад ота кн€гин€, жона √винтовчина. ќдно, що вона пан≥ великого кол≥на, а друге, що з д≥да, з прад≥да вона л€шка й католичка, так уже тут €к не п≥дходь, а не потоваришиш щиро.
ј в чолов≥к≥в вийшло своЇ безладдЇ. „ереванев≥ було €кось дивно, що √винтовка наче ≥ншим чолов≥ком зробивс€. «нав в≥н його замолоду добре. ∆вавий був козак. як було пустить ’мельницький по ѕольщ≥ загони, то вже н≥хто дальше його не проберетьс€; ≥ говор€ть було козаки: Ђќ, далеко наша √винтовка дос€гаЇ!ї ≤ чи вже в компан≥њ, чи що, так √винтовка друз€ка, да й год≥. “им-то й полюбив його „еревань ≥ сестру в його засватав. ќт же й тепер в≥н, бачс€, той же, да н≥: усе в його стало €кось хистко, ≥ слово його хоть ≥ бойке, да не таке тверде й щире, €к правдиво козацьке слово. ѕростий був чолов≥чина „еревань, а й йому стало розумно, що тут щось да не так.
Ч як отсе, ћихайле, в вас учинилось, Ч питаЇтьс€ √винтовка в „ереван€, Ч що ти свою Ћесю заручив за гетьмана?
Ч ј чом же, бгате, Ч каже „еревань, Ч чом нам не заручити дочки хоч би й за гетьмана? ’≥ба ж ми зроду з гетьманами хл≥ба-сол≥ не њли?
Ч ’то ж се говорить? Ч сказав √винтовка. Ч ƒочка моЇњ сестри зум≥Ї показати себе на вс€кому м≥ст≥; т≥лько що зробили ви д≥ло сп≥шно, да коли б воно не вийшло см≥шно!
Ч ѕроти чого се ти закидаЇш? Ч питаЇ „еревань.
Ч ѕротив того, що тепер, п≥д сю заверюху, того й гл€ди, що сп≥ткнешс€…
Ч Ќехай, бгатику, Ч каже „еревань, Ч спотикаютьс€ наш≥ вороги, а не пан —омко!
Ч √е-ге! Ч √винтовка йому. Ч —потикались ≥ лучч≥ од твого —омка. ¬иговський, здаЇтьс€, добре сид≥в на гетьманському стол≥ Ч отже √ад€цьк≥ пункти ≥ того зопхнули. ј кажуть, що —омко хоче теж ≥з москалем по √ад€цьких пунктах торговатись. оли б свого не проторговав! ќт ≤ван ћартинович л≥пше видумав, що без торгу беретьс€ до гетьманства. “им-то й цар його, кажуть, у великому пошанованню маЇ.
Ч ≤ванцев≥, бгате, Ч „еревань √винтовц≥, Ч н≥чого торговатись: в≥н давно вже чорт€ц≥ душу запродав, так йому тепер чи турок, чи православний Ч усе однаково. ќсь побачиш, коли в≥н од цар€ не перейде до турка!
Ќе ждав √винтовка од свого з€т€ такого одв≥ту. Ќ≥чого, однак же, не промовив. Ѕуц≥м ≥ не в≥н, пов≥в свого гост€ огл€дувати господарство. “ам токи, повн≥ зб≥жж€, там овеч≥ кошари, там млини з ставами, там по лугу ходить табун коней; усього надбав соб≥ √винтовка, на всю губу був пан. ƒивовавсь, розгл€даючи все те, „еревань: €кий-то його шур€к учинивсь дука! ј сам соб≥ подумав: Ђ” мене нема н≥ таких гањв, н≥ таких широченних луг≥в, н≥ таких вишн€к≥в; да зате жоден м≥щанин кињвський не подивитьс€ скоса на ’марище; ≥ поки сто€тиме на маг≥страт≥ башта з дзигарами, поти н≥хто не скаже, що „еревань не по праву зайн€в ’марище. «а готов≥ л€дськ≥ дукати купив € його в маг≥страта, ≥ вс€ке знаЇ, що за т≥ дукати збудовано маг≥стратську баштуї.
ќглед≥ли, вернулись. јж ось прињхав ≥з Ќ≥жен€ сотник, √орд≥й остомара.
Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м≥ст≥ коњтьс€ лихо!
Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом √винтовка.
Ч ћ≥шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.
Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, ≥ пов≥к такого лиха!
Ч ƒа п≥дожди, доброд≥ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий ƒомонтовиченко з в≥йтенком, да ƒомонтовиченко в≥йтенка й одол≥в.
Ч Ќу, так ≥ ам≥нь йому, дурню! Ч каже √винтовка.
Ч јм≥нь? Ќ≥, ще сьому д≥лу не скоро скажуть ам≥нь. ќсь слухайте лиш. ћ≥щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор≥лкою, робл€ть в≥йтенков≥ поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.
Ч Ќу так що ж? Ќехай соб≥ лають, Ч каже √винтовка.
Ч ќтак!.. ј се €к тоб≥ здастьс€, що вс≥ значн≥ люде, що понањжджали на раду у Ќ≥жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м≥сту да бу€ють, €к т≥њ бугањ в черед≥, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.
Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав √винтовка.
Ч ј судд€ й соб≥ звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в≥зьме. оли б ще п≥д сю заверюху, п≥д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.
Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро √винтовка.
Ч ≤ тоб≥ отсе байдуже, доброд≥ю?
ј що ж би мен≥ робити?
Ч Ќа кон€ та гамовати козак≥в!
Ч ќтака! √амуй йому козак≥в, коли полковницький п≥рнач у судд≥!
Ч ƒа що по тому п≥рначев≥! Ч каже остомара. Ч озаки судд≥ ≥ ухом не ведуть, а тебе ≥ без п≥рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!
Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже √винтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п≥рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ≥жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н≥чого не знаю.
Ч ≈ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб≥йс€ бога! ћен≥ здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.
Ч ѕане √ордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, √винтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.