—≥в сотник остомара об≥дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив≥дати, що в того √винтовки на думц≥, так той же не так≥вський: зараз ≥ переверне його реч≥ на жарти. ќд’њхав назад до Ќ≥жен€ н≥ з чим.
Ч ѕослухай, братику м≥й любий! Ч озвалась тод≥ „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п≥шов.
Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, √винтовка. Ч „и не пристр≥в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач≥ оч≥: гл€не на кон€, завидуючи, то ≥ конев≥ не минетьс€.
Ч ќд пристр≥ту, братику, € дала б соб≥ раду; а од твоњх речей голова в мене завернулась.
Ч Ѕо не ж≥ноче д≥ло до них дослухатись! Ч сказав понуро √винтовка.
Ч ” такому, братику, великому случаю, €к оц€ рада, що громада, те й баба. Ќе перебивала € ваших речей козацьких за об≥дом; а зоставшись на самот≥, не во гн≥в тоб≥, скажу, що мен≥ чогось страшно зробилось. ћи ж ≥змалечку, брате, навчен≥ закону божого… ƒуша в чолов≥ка одна, що в козака, що в ж≥нки: занапастивши њњ, другоњ не добудеш…
Ч ўо то значить жити п≥д самим иЇвом! Ч перебив њњ √винтовка. Ч «араз ≥ видно чернечу науку. ј в нас у Ќ≥жен≥ так ж≥нок розумн≥ люде учать: ж≥ноча р≥ч коло прип≥чка!
ƒа й вийшов ≥з св≥тлиц≥.
—тало вечор≥ти. ¬ернувсь ото ѕетро Ўраменко. –озказуЇ й сей, що бачив у –омановського ут≥. „ереваниха ж ≥з Ћесею вжахнулись ≥ побл≥дли на виду, да й „еревань понурив голову, а √винтовка, слухаючи, т≥лько всм≥хаЇтьс€. ƒивитьс€ „ереваниха на брата ≥ не йме очам своњм в≥ри: що зв≥дусюди над≥ход€ть непот≥шн≥њ в≥ст≥, ус€ке тривожитьс€, сумуЇ, а йому про все байдуже, йому мов у казц≥ кажуть про тих зрадливих запорожц≥в да про т≥њ чвари.
„ом же отсе, Ч тепер спитаюсь €, Ч чом отсе ѕетро ≥ Ћес€ не зiйдутьс€ i поговор€ть? “о було таки хоть i стереглись одне одного, да все-таки й повiтаютьс€ й погутор€ть де про що, €к брат iз сестрою, а тепер бо€тьс€ й очей звести одне на одного. ≈, шкода й питати! ™сть у них у обох €кась думка, тайна, невимовна. –адi б вони ту думку задавити, €к гадюку-спокусницю, а тим часом проти вол≥ голубл€ть њњ в серц≥. “им-то вони й не сход€тьс€ докупи, тим бо€тьс€ й очей знести одно на одного.
«асумовала дуже „ереваниха, а „еревань, дивл€чись на нењ, й соб≥, мабуть, щось пораховав; смутний сид≥в за вечерею, смутний устав ≥ з-за столу. “≥лько кн€гин€ не зм≥нила своЇњ постави: €к та плакуча береза, що клонить ≥ в дощ, ≥ в погоду зелен≥ в≥ти додолу, так ≥ вона, Ч чи хто см≥Їтьс€, чи хто плаче, у нењ з серц€ не сходить туга.
Ќа другий день, скоро повставали да повмивались ѕетро з „ереванем, €к ось ≥де козак од √винтовки.
Ч азав пан Ч над≥вайте б≥л≥ сорочки та жупани-лудани, бо сьогодн≥ буде рада; а пан≥ прислала вам по нов≥й стьожц≥ до ковн≥ра. ”же тут ≥ бо€ре царськ≥њ, ≥ —омко, ≥ наш полковник з старшиною.
«дивовавсь ѕетро ≥ звел≥в зараз соб≥ кон€ с≥длати.
ј „еревань м≥рковав про стьожку, що кн€гин€ прислала: ЂЅлакитна; чом же не червона? озак звик червону стр≥чку в ковн≥р≥ носити, а се вже, мабуть, польська мода. ƒармо, над≥немо й польську: однаково вже тепер на ¬крањн≥ все почалось вестис€ по-л€дськиї.
он≥ були вже пос≥длан≥. —≥ли козаки ≥ поњхали сп≥шно. ¬асиль Ќевольник за своњм паном.
√винтовка, обернувшись, т≥лько сказав:
Ч √л€ди ж, сестро, Ч ти в мене тепер господин€, Ч щоб довол≥ було вс€чини на вечерю: бо € вернусь ≥з ради не без гостей.
¬ињхали на узл≥сс€, аж людська юрма усе поле вкрила, а найб≥льш чернь-мужики. ћужики ж ≥ м≥шане вал€ть купами, а козацтво йде лавою п≥д м≥сто. ј п≥д м≥стом роз≥п’€то царський намет ≥ московське в≥йсько з бо€рами стало. « правого боку суне з своЇю стороною Ѕрюховецький, а з л≥вого —омкове в≥йсько виступаЇ. “≥лько ж за тими купами люду мало що можна було й розглед≥ти. ’≥ба по корогвах можна було розп≥знати, де запорожц≥, а де городов≥. ” запорожц≥в на б≥лих корогвах т≥лько червон≥ хрести, а в городових орли ≥ вс€ке мальованнЇ з золотом. √ом≥н чинивсь по полю скр≥зь такий, мов п≥дступаЇ орда. ќдне конем њде, друге п≥хом; той у кармазинах, а т≥њ в личаках та в семр€гах. ѕоперед себе звел≥в √винтовка њхати чотирьом козакам, а то б ≥ не протовпивсь до намету.
Ч ƒорогу, дорогу пану осаулу н≥женському! Ч кричать козаки.
Ч ≈, се кн€зь наш! Ч гукне один у личаковому кунтуш≥. Ч “ривай лиш, недовго верховодитимеш! ј другий зупинив його:
Ч Ќе дуже, Ч каже, Ч гукай супроти сього пана: € дещо чув про його од запорожц≥в.
Ч ўо ж ти чув?
Ч „ув таке, що не дуже гукай на його, от що!
—е ж з одного боку. ј з другого, поки пробрались трохи пром≥ж людом, чуЇ ѕетро таку розмову:
Ч як ти думаЇш? „и€ в≥зьме?
Ч ј чи€ ж, €к не ≤вана ћартиновича!
Ч ≈, постривай лиш! ќн у —омка, кажуть, в обоз≥ довол≥ гармат ≥ чорного проса; Ї чим у в≥ч≥ загл€нути; а в≥н-то не так≥вський, щоб оддав доброх≥ть булаву з бунчуком.
Ч Ѕудуть наш≥ й гармати, €к б≥г поможе. ¬же козакам давно обридло сто€ти в старшини в порога. ’то не в кармазинах, того й за ст≥л не посад€ть.
ѕроњхали ще трохи.
Ч „и правда бак, Ч питаЇ один бурлака в другого, Ч що вчора ховали в≥йтенка?
ј той йому:
Ч ј €к же? ѕохорони прост€глись через увесь Ќ≥жень, од Ѕ≥л€к≥вки до озир≥вки. «роду н≥хто таких похорон не зазнаЇ.
«нов зупинивсь поњзд: зустр≥в √винтовка знакомого €когось пана. “ой почав правити про —омка й ≤ванц€, €к вони зустр≥лись у кн€з€ √аг≥на. н€зь ≥ще ранн≥м ранком зазвав козацьку старшину на пораду, ≥ там-то було послухати, €к прив≥тав ≤ванець —омка!
Ч ќ, ≤ванець Ч собака! Ч каже, знизивши голос, √винтовка. Ч як уњстьс€ в кого, то вже свого докаже. як же зложили бути рад≥? ѕо-нашому?
Ч јвжеж!
Ч ≤ —омко згодивсь?
Ч «годивсь поневол≥. “≥лько бач: Ѕрюховецький, по уговору, п≥шо ≥ без оружж€ веде свою сторону, а —омко на кон€х, шатно ≥ при оружжю. ’оче, кажуть, з гармат бити, €к не по його рада станетьс€.
√винтовка т≥лько засм≥€всь.
Ч Ќехай, Ч каже, Ч б’Ї на здоров’Ї! –оз’њхались. √л€не ѕетро, аж ≥ коваль €кийсь тут вештаЇтьс€ з молотом на плечах.
Ч “и запорозька сторона, ќстапе? Ч питаЇ в його в≥вчар з ц≥пком.
Ч ўоб вони, Ч каже, Ч виздихали тоб≥ вс≥ до одного, т≥њ запорожц≥!
Ч як! «а що се?
Ч «а що? за що!.. √м! —казано Ч не в≥р ж≥нц≥, €к чужому собац≥!
Ч …о? ўоб то оце запорожець та почав до жiнок липнути?
Ч ≈ге! “и ще не знаЇш сих пройдисвiтiв! —е, коли хочеш знати, самi паливоди!
Ч …о?
Ч I не йо! ”чора зазвали мене до коша, буц≥м ≥ добр≥. Ђќсь там се да те треба нам перековати, а в нас такого дотепного ковал€ й зроду не булої, Ч та й давай мене поштувати. я ж там п’ю та бенкетую, а вони в мене в господ≥ лихо ко€ть. ¬ертаюсь ранком, проспавшись, аж дома вже походжено.
Ч “а то тобi на похмiлл€ так iздалось, брате.
Ч Iздалось! Ч аж крикнув коваль. Ч ј це ж €к тобi здастьс€? ѕитаю в Iвас€: Ђ« ким же ви, синку, без мене вечер€ли?ї ј вона, сука, вже й перехоплюЇ: Ђ« богом, скажи, …васю, з богом!ї ј дитина, зв≥сно, мале, лукавства не знаЇ, погл€нуло на нењ та й питаЇ: Ђ’≥ба ж мамо, то бог, що в червон≥м жупан≥?ї
ѕроњхали й мимо сих. ўо ближче к царському намету, то все трудн≥ш було пробиратись. оло намету б’ють у бубни, а тут пром≥ж народом ход€ть окличники да все кричать: Ђ” раду! ” раду! ” раду!ї ’оть народ ≥ без окличник≥в зв≥дусюди мов плав пливе ј найб≥льш претьс€ того мужицтва.
Ч Ќу, вже, брате, Ч каже ≥нший, Ч з порожн≥ми кишен€ми до ж≥нок не вернемось!
ј другий, см≥ючись:
Ч «аробимо лучче, н≥ж на косовиц≥! Ѕач, у €ких пани кармазинах, €к≥ тил€ги п≥д золотом та п≥д ср≥блом понад≥вали! јж хр€стить! ”се наше буде!
Ч “а й коло крамних комор руки погр≥Їмо! азали запорожц≥, що все пор≥вну м≥ж миром под≥л€ть.
√л€не ѕетро, аж тут м≥ж мужиками тиснетьс€ й “арас —урмач.
Ч ≤ ти, Ч каже, Ч отсе супротив —омка й панотц€?
ј той:
Ч —пасиб≥ вельможному пану —омков≥! —пасиб≥ й твоЇму панотцев≥! ¬и звикли обирати гетьмана т≥лько козацькими голосами, а тепер ≥ наш м≥щанський речник чогось на рад≥ стоњть! Ч да й пот€г дал≥.