озацтво ж просте, реЇстрове соб≥, а старшина, значн≥ козаки Ч соб≥. ’то оддалеки забачить ср≥бний п≥рнач, так ≥ прилучаЇтьс€ до боку н≥женського осаула. ѕоки перењхав поле до —омкового табору, назбиравсь за ним такий поњзд, €к ≥ за гетьманом. —омко ж ≥з своЇю купою на кон€х прибуваЇ у таб≥р до полку ѕере€славського, а √винтовка до полку Ќ≥женського.
ѕокликне —омко на своњх козак≥в:
Ч ƒо шику! ƒо лави! ѕушкар≥, риштуйте гармати! ѕ≥хота з пищаллю пом≥ж гарматами, а комонник по крилах!
ѕоњхали генеральн≥њ старшини з полковою старшиною по вс≥х полках, по вс≥х сотн€х шиковати до бою в≥йсько. —омко, увесь палаючи, поблискуЇ пом≥ж лавами своњм ср≥бним панциром. ќдна в його думка Ч ударити на ≤ванц≥в табор, розметати, €к полову, т≥њ гайдамацьк≥ купи, силою вирвати бунчук ≥ булаву в харциз€ки, коли не стало н≥ розуму, н≥ правди на ¬крањн≥!
≤ще ж не пошиковала старшина полк≥в, ≥ще не крикнув в≥н рушай, а вже полк Ќ≥женський з табору й рушив.
Ч ≈, ¬асюта не звик слухати старших! Ч каже —омко. Ч Ќу, дармо, нехай б’Ї первий, а ми п≥допремо його.
оли ж приб≥гаЇ сам ¬асюта конем:
Ч Ѕ≥да, пане гетьмане! ќтепер ми пос≥ли!
Ч ўо? як?
Ч ќтепер-то в нас кобила порох поњла! Ќе € вже полковник н≥женський, а √винтовка! ƒивись, €к п≥рначем над козаками посв≥чуЇ!
«а ¬асютою б≥жать де€к≥ й з старшини н≥женськоњ. —отник остомара кричить:
Ч ѕропала справа! Ѕез Ќ≥женського полку, €к без руки правиц≥!
≤ще —омко не наваживсь, що в таку трудну минуту чинити, €к ось козаки, п≥дскочивши до в≥йська сторони Ѕрюховецького, наклонили сотн€ за сотнею корогви да одвернули, да зараз ≥ почали вози своњх старшин жаловати Ч тих, що до —омка прихилились. ј з другого крила сомк≥вц≥ теж заворушились.
Ч якого, Ч кажуть, Ч чорта чекатимеш, поки нас в≥зьмуть шаблею з безбулавним нашим гетьманом? Ч да, похапавши кожна сотн€ корогви, ≥ соб≥ рушили на поклон Ѕрюховецькому.
Ѕачить тод≥ —омко, що зовс≥м лихо, поб≥г з старшиною на кон€х до царського намету, до кн€з€. ”ход€ть у намет, а ≤ванець там од кн€з€ царськ≥ дари приймаЇ. руг ≤ванц€ ¬у€хевич ≥ ≥нш≥ значн≥ сомк≥вц≥ з запорожц€ми.
Ч √а-га! Ч крикнув кл€тий на радощах. Ч ќт €ка рибка в сак ускочила!
ј —омко, н≥чого не слухаючи, до кн€з€:
Ч ўо се ти, кн€зю, д≥Їш? ’≥ба на те послав тебе цар на ¬крањну, щоб ти потакав запорозьким бунтам?
ј кн€зь стоњть, мов тороплений, бо ще й до себе не прийшов за великим івалтом пом≥ж в≥йськом. ” ћосковщин≥ в≥н зроду такоњ хуги не бачив.
ј —омко:
Ч Ќащо ж ти й в≥йсько з ћоскви на наш хл≥б прив≥в, коли воно стоњть, не ворухнетьс€? Ќе доведе вас до добра така пол≥тика, щоб меншого на старшого п≥дпирати? ƒавай мен≥ свою воЇводську палицю Ч € од≥б’ю твоњми стр≥льц€ми голоту од табору!
н€зь т≥лько переступав з ноги на ногу. як тут гукне Ѕрюховецький:
Ч ¬ластю моЇю гетьманською бороню тоб≥, кн€зю, втручатись у наш≥ справи! озаки сам≥ соб≥ судд≥: два з трет≥м, що хот€ робл€ть. ј в≥зьм≥ть, небожата, та вкиньте в глибку сього бунтовника!
Ч “ак нема нiде правди? Ч каже —омко. Ч Ќi в своњх, нi в чужих?
ј Iванець:
Ч ™сть правда, пане —омко, i вона тебе покарала за твою гордость! ¬iзьмiть його, братчики, та забийте в кайдани.
Ч ѕане гетьмане! Ч каже в≥рна старшина, обступивши —омка. Ч Ћучче нам положити ус≥м отут голови, н≥ж оддати тебе ворогу на наругу!
«аплакав тод≥ —омко, погл€нувши на своЇ товариство.
Ч Ѕратц≥ моњ, Ч каже, Ч мил≥њ! ўо вам битись за мою голову, коли погибаЇ ”крањна! ўо вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий м≥й ворог над честю й славою козацькою? ѕропадай шабл€, пропадай ≥ голова! ѕрощай, безщасна ”крањно! Ч ≥ кинув об землю свою шаблю.
”с≥ круг його теж покидали своњ шабл≥. ўиро заплакали в≥рн≥ козаки.
Ч Ѕоже правосудний! Ч кажуть. Ч Ќехай же наш≥ сльози упадуть на голову нашому ворогу!
ƒуже звеселивсь тод≥ Ѕрюховецький. «араз ≥звел≥в —омка, ¬асюту ≥ всю њх в≥рну старшину вз€ти за сторожу, а ¬у€хевичу Ч на ћоскву листи писати, що ось н≥бито —омко з своњми п≥дручниками на цар€ козацтво бунтуЇ, √ад€цькњ≥ пункти ознаймуЇ люд€м, радючи царського величества одступати.
ј кн€зь √аг≥н соб≥ компонуЇ, €к би тих нещасних ≥ще б≥льш притушковати, щоб не спливла наверх неправда, що, вз€вши од ≤ванц€ велик≥ подарунки, його несит≥й злоб≥ потураЇ. “им часом пов≥в нового гетьмана з старшиною в соборну н≥женську церкву до царськоњ прис€ги. ј вийшовши з церкви, гетьман запросив кн€з€ з послами до себе на об≥д, у дв≥р до бурмистра олод≥€. “ам м≥шане наготовили бучний бенкет Ѕрюховецькому з старшиною.
XV
ќдчепившись ото „еревань од запорожц≥в, насилу оддихавсь, щоб промовити слово.
Ч Ѕгате ¬асилю! Ч каже. Ч ƒавай мен≥ борж≥й кон€! Ќехай њй б≥с, с≥й рад≥! ќт не в добру годину знесло мене з тим божев≥льним Ўрамом!
ѕ≥шов ¬асиль Ќевольник за к≥ньми, так куди! «аверюха кругом така, що не второпаЇ, куди ≥ йти. “ак €к ск≥пка на вод≥ крутитьс€, попавши на чорторий, так в≥н ворочавсь м≥ж тим €рмарком. ј тут ≥ще добре й не знаЇ, де поставили коней √винтовчин≥ козаки; так наждавсь „еревань уволю. —кр≥зь народ товпитьс€; п≥д боки його штовхають; неборак т≥лько сопе!
Ч ƒе оце в нечистого м≥й ¬асиль занапастивсь?.. Ѕгатику, Ч каже до ѕетра, Ч не кидай же хоч ти мене!.. ќй, коли б мен≥ добратись живому та здоровому до ’марища. Ќехай тод≥ радуЇ соб≥ хто хоче!
як же ото огласили запорожц≥ Ѕрюховецького гетьманом, то зараз ≥ пор≥дшало трохи на рад≥. ѕерш, ото √винтовка одв≥в своњх п≥дручник≥в; пот≥м ≥ друг≥ сомк≥вц≥ рушили до табору. “≥лько запорожц≥ ≥грали круг гетьманського столу, €к зл≥њ оси круг свого гн≥зда, да простий люд-селюки гули по всьому полю, що т≥њ трутн≥.
« п≥вгодини ще не знали сел€не, що м≥ж козацтвом робитьс€. як же вже рушив Ѕрюховецький з кн€зем до прис€ги у м≥сто, тод≥ по всьому полю чернь загукала:
Ч ’вала богу! ’вала богу! Ќаша вз€ла! Ќема тепер н≥ пана, н≥ мужика, нема н≥ вбогих, н≥ багатих! ”с≥ поживемо в достатках!
Ч ўо ж, братйща? Ч кажуть ≥нш≥. Ч –ушаймо панським добром д≥литись! ѕовне м≥сто тепер панства.
Ч ≈, ще буде час у м≥ст≥ погул€ти! Ч одв≥тують друг≥. Ч ј он козацтво —омк≥в табор рабуЇ. ƒурна —омкова старшина понабирала з собою самих кармазин≥в повн≥ вози.
Ч Ќу, хто куди любл€! ”сюди Ї об в≥що погр≥ти руки!
≤ от Ч одна купа сюди, а друга туди, одна сюди, а друга туди: половина люду до м≥ста повалила, а половина чкурнула до —омкового табору. ѕо полю пооставались т≥лько гул€ки, що на радощах понаймали музики да й вод€тьс€ з ними купами, танцюючи.
„удно було ѕетров≥ да й „ереванев≥ дивитись на т≥њ музики та гопаки у такий смутний час, що плакати б ус≥м треба, а не веселитись. оли ж валить, мов т≥њ хвил≥, люд од табору; а назустр≥ч йому купа сел€н од м≥ста.
Ч уди ви? Ч питаютьс€.
Ч ј ви куди?
Ч ћи до —омкового табору.
Ч ј ми до м≥ста. “ам, кажуть, Ї пожива!
Ч ≈, чорта з два!
Ч як?
Ч “ак, що не пускають! ћосковська сторожа не пускаЇ нашого брата в м≥сто.
Ч Ўкода ж ≥ до табору! озаки сам≥ там пораютьс€, а нашому брату дають оглоблею по гамалику!
Ч ўо ж оце? ƒак це нас козаки, мабуть, убрали в шори?
Ч “рохи чи не так, €к ¬иговський ћоскву! як ось надб≥гають ≥ще нов≥њ купи.
Ч Ѕ≥да! Ч кричать. Ч ѕропала справа! „и чули, що кажуть запорозьк≥ братчики?
Ч ј що ж вони там кажуть?
Ч ќт що! ѕосунулись де€к≥ з наших через городи, стали поратись коло панських двор≥в, дак братчики њх ки€ми. Ђ”бирайтесь, Ч кажуть, Ч ≥к нечист≥й матер≥, мужва невмивана!ї Ч та й виперли за м≥сто. Ќаш≥ почали були пручатись: Ђћи ж тепер ус≥ р≥вн≥!ї Ч Ђќсь ми вас, Ч кажуть, Ч пор≥вн€Їмо батогами! ’овайтесь, враж≥ д≥ти, заздалег≥дь по зап≥чках, поки не здобулись лихоњ години!ї
Ч ≈ге! ƒак отака нам д€ка! Ч закричали тод≥ прив≥дц≥ (у кожноњ купи був св≥й ватажок). Ч —т≥йте ж, братц≥! оли ми помогли кому зл≥зти на гетьманський ст≥л, дак зумiЇмо i з стола зопхнути! уптесь у полки, кричiть Ђу раду!ї ¬извольмо —омка та ¬асюту з неволi: тiњ за нас уступл€тьс€!