Ч уди ми њдемо, Ч одв≥туЇ Ўрам, Ч там тоб≥ не бувати.
Ч “а, по правд≥ сказавши, бгате, € й не хочу. ƒобре й п≥д Ќ≥женем огр≥лись. ќсь до €кого часу блукаю не об≥давши. ј б≥долаха —омко! ўо то в≥н тепер?
Ч Ќу, њдь же соб≥ об≥дати, Ч каже Ўрам, Ч нам н≥коли. ѕрощай!
Ч ѕрощайте й ви, бгатц≥! “а зањзд≥ть, упоравшись, у ’марище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.
Ч Ќ≥, вже! Ч одв≥туЇ Ўрам. Ч “епер про нас х≥ба т≥льки почуЇш. ѕрощай нав≥ки!
ƒа й обн€лись обоЇ перш ≥з „ереванем, а пот≥м ≥ з ¬асилем Ќевольником. ѕетро щиро стиснув „ереван€, прощаючись; а той, мов догадавсь, да й каже:
Ч ќй бгатику! „и не лучче б було, €кби ми не ган€лись за гетьманами?
« тим ≥ роз’њхались. Ўрам повернув на озелецький шл€х; „еревань ≥з ¬асилем Ќевольником вернувсь до сво€кового хутора. ¬асиль Ќевольник утирав рукавом сльози.
XVI
ј Ѕрюховецький тим часом бенкетовав у Ќ≥жен≥. ” ту-бо нещасливу годину справд≥ так лучилось, €к мовив √алка: Ђƒе кричать, а де сп≥вають; де кров ≥ллють, а де гор≥лку п’ютьї. оло Ѕрюховецького сидить за столом кн€зь √аг≥н ≥з думними д€ками Ч люде поважн≥, що не з гайдамаками б њм бенкетовати; так отже золото того наробило, що безбожний харциз€ка став њм у поваз≥, а щира душа мусить погибати! «а золото не звонтпили ошукати свого цар€, що дав њм у всьому в≥ру; не звонтпили через того ≤ванц€ наготовити кривавих буч своњм земл€кам ≥з нашим безталанним людом. ’то ж бо того не знаЇ, ск≥лько оп≥сл€ розлито на ¬крањн≥ кров≥ через ≤ванцеве лукавство да через неситу хтив≥сть московських воЇвод?
√ул€Ї кн€зь √аг≥н ≥з Ѕрюховецьким, ≥сповн€ють червоним вином кубки, бенкетують на людське безголов’€. —кр≥зь, ≥ в св≥тлиц€х у олод≥€, ≥ на подв≥р’њ, сидить поза столами городова козацька старшина з запорожц€ми: усе то т≥њ, що нишком по€кшались ≥з низовц€мй да, ради свого панства, запродали —омка ≤ванцев≥. Ќев≥рн≥ душ≥! “епер уже ≥ншому й трунок не л≥зе в пельку, ≥ншому так т€жко, €к тому ёд≥; да вже нема воротт€ Ч треба брататьс€ з розбишаками! ј т≥њ ока€нн≥њ сид€ть за столами в чужих кармазинах, що де на €ких ≥ не сход€тьс€, п’ють гор≥лку, €к воду, хвал€тьс€ такими добрими вчинками, що аж мороз ≥де поза спиною; крик, галас зчинили несказанний. ƒивуЇтьс€ кн€зь, погл€даючи на таку компан≥ю, ≥ питаЇтьс€ в гетьмана:
Ч „и в вас у —iчi знай так бушують на бенкетах? ј один бурлака перебив гетьмана да й каже:
¬ нас, кн€зю, у —iчi то i норов, хто Ђотче нашї знаЇ,
як уранцi вставши, вмиЇтьс€, то чарки шукаЇ.
„и чарки то, чи кiвш буде, не гл€дить перемiни, Ч
√ладко п’ють, €к з лука б’ють, до ночноњ тiнi.
як же почали розхапувати по кишен€х м≥щанське добро, то кн€зь ≥ соб≥ звонтпив, щой його ще г≥рш, н≥ж на рад≥, не потрутили; да, ск≥нчивши об≥д, зараз ≥ попрощавсь ≥з новим гетьманом. Ѕрюховецький пров≥в його аж за ворота.
ѕров≥в кн€з€ за ворота, аж тут йому назустр≥ч двоЇ д≥д≥в с≥чових Ч ведуть за ши€ку €когось с≥ромаху-братчика. “ак €к от часом двоЇ вовк≥в попадуть п≥д селом необачну свиню да, вз€вши з обох бок≥в за уш≥, ведуть у пущу на розправу, так т≥њ д≥ди вели б≥даху-запорожц€ через базар, позираючи гр≥зно з-п≥д сивоњ щетини.
Ч ƒе се ви, батьки, блукали, що й не об≥дали вкуп≥? Ч питаЇ ≤ванець.
Ч “а от бач! Ч кажуть. Ч «а цим ледащом ≥ об≥д утер€ли.
Ч ўо ж в≥н таке?
Ч ≈ге, що! “ут наробив такого сорому товариству, що й казати €зик не ворочаЇтьс€. ”надивсь ди€вол≥в син до ковалихи. ” √винтовки коло хутора коваль живе, дак в≥н туди ≥ внадивсь.
Ч “ак оце ви його й п≥ймали на гар€чому вчинку?
Ч «цапали, Ч кажуть, Ч пане гетьмане, €к кота над салом. ”же нам давно до ушей донесено, що притьмом ќлекса —енчило скаче в гречку: Ђ≈, постривай же, Ч кажемо, Ч гаспедський сину! ћи ж присочимо тебе!ї Ч та вже ото й чигали його, не спускали з очей. ўо ж? “ут добр≥ люде на рад≥ гетьмана обирають, а в≥н, ледачий, до ковалихи. ј ми з братчиком назирцем. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. Ђќдчини!ї Ч Ќе одчин€Ї. ћи двер≥ вивалили, аж в≥н, поганець, там, €к той кнур у берлоз≥!
Ч ўо ж ви оце думаЇте з ним чинити?
Ч ј що ж б≥льш, €к не ки€ми? “а вже сього не так, €к ирила “ура! —ьому вже треба так боки нагр≥ти, щоб не д≥ждав б≥льш р€сту топтати!
ругом запорожц≥, €к т≥њ гусаки, повит€гували шињ; слухають, що гетьман скаже. ј гетьман пов≥в кругом €кось лукаво очима.
Ч ”дарити, Ч каже, Ч в раду.
ќт ≥ почали окличники гукати по базару; а серед базару став коло стовпа довбиш да й почав бити в бубни. ј братчики так, €к хорти на поклик в≥вчар€, той зв≥дти, той зв≥дси, посп≥шали на раду. “€глось туди й городове козацтво. як же назбиралась њх купа чимала ≥ зробили судне колесо, ≥ вс≥ д≥ди стали в перв≥й лав≥, похиливши т€жк≥њ од думок голови, тод≥ й гетьман з вельможною старшиною вийшов з бенкетного двору. ќт ≥ став на свойому гетьманському м≥сц≥, п≥д бунчуком ≥ корогвою, ≥ вщухнули вс≥, слухаючи, що казатимуть стар≥йш≥. як ось, т≥лько що кошовий д≥д, батько ѕугач, виступивши наперед, хот≥в клан€тись на вс≥ боки до радного слова, аж ≤ван ћартинович звел≥в ударити у ср≥бн≥ —омков≥ бубни ≥ прийн€в сам таке слово:
Ч ѕанове полковники, осаули, сотники ≥ вс€ старшина, ≥ ви, братчики запорозьк≥њ, ≥ ви, козаки городов≥њ, а найб≥льш ви, моњ низов≥ д≥тки! ƒо вас тепер оберну € слово, а вс€ рада нехай послухаЇ й розсудить. як заохочував € вас ≥з собою на ¬крањну, на волю й на розкош≥, так чи вже ж € зло вам мислив? „и вже € вас думав ки€ми зам≥сть пал€ниць годувати? ќх, боже м≥й милий! —ерц€ свого вколупав би € та дав своњм д≥ткам; а тут ось сив≥њ голови с≥чов≥њ знай кињ та кињ вимагають. ≤ за що ж мусить погибати хоч би й оцей безталанний ќлекса —енчило? (ј ќлекса —енчило стоњть посеред колеса). «а те, що трапилось, може, раз на в≥ку, вскочити в гречку! який же його б≥с утерпить, ходючи посеред спашу? ’≥ба в запорожц€ душа з лопуцька, не хоче того, чого й людська? ƒобре в —≥ч≥ за се карати, а тут нам через ж≥нок швидко доведетьс€ перевести вс≥х братчик≥в. як вам здаЇтьс€, панове молодц≥, чи правду € кажу, чи н≥?
Ч —в€ту правду, пане гетьмане! —в€ту правду! загули кругом запорожц≥, €к ≥з бочки.
Ч ј вам €к здаЇтьс€, батьки? Ч питаЇтьс€ в д≥д≥в. ј д≥ди сто€ть, понуривши голови, та й не знають, що йому й одв≥товати. ƒовгенько думали сив≥њ оселедц≥, довгенько один на одного згл€дували, киваючи головою, дал≥ виступив знов наперед батько ѕугач да й каже:
Ч Ѕачимо, бачимо, вразький сину, Ч дармо, що ти гетьман, Ч до чого ми в тебе дожилис€! ”брав Їси нас у шори, €к сам схот≥в! ¬ивезли ми тебе на своњх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаЇш ”крањною орудовати! Ќедовго ж поорудуЇш! я тоб≥ кажу, що недовго! оли вз€всь брехати по- собачи, то й пропадеш, €к собака! я тоб≥ кажу, що пропадеш, €к собака!
Ч √од≥ лиш, батьку! Ч крикне Ѕрюховецький. Ч „ого се розпустив морду, €к хал€ву? “а се не —≥ч ≥ тут тоб≥ гетьман не св≥й брат!
Ч ќт €ка нам честь за нашу працю! Ч кажуть д≥ди. Ч “им-то добре казано нам у —≥ч≥: Ђ≈й, слухайте, батьки, сього ледащиц≥: п≥двезе в≥н вам москал€!ї ј ми таки не пойн€ли в≥ри, ми вповали, що ось немовбито господь поможе й на ¬крањн≥ завести запорозьк≥ пор€дки!
Ч ќ, ви голови цв≥л≥њ! Ч каже Ѕрюховецький. Ч яких же тут спод≥ватись пор€дк≥в, коли «апорозька —≥ч буде серед жонатого люду? ¬и думаЇте, що ≥ вс€кому про те байдуже, так €к вашим старим кост€м; а ми Ч так ≥нше почуваЇмось… Ќе москал€ € вам п≥дв≥з, а роблю все по правд≥, що жоден братчик на мене не пожалуЇтьс€. Ќа —≥ч≥, посеред глухого степу, треба бурлакувати, а в городах, посеред миру Ч женитись та господарювати.
Ч ј х≥ба ж ти, Ч озвавсь батько ѕугач, Ч не казав нам, ока€нний, €к п≥дмовл€в нас у городи: Ђ’од≥мо, батьки, зо мною, заведемо своњ пор€дки по вс≥й ”крањн≥?ї ’≥ба ти не казав, що —≥ч буде —≥ччю, а запорожц≥ будуть судити й р€дити всю √етьманщину по своњм звича€м?
Ч азав, Ч одв≥туЇ Ѕрюховецький, Ч ≥ €к казав, так ≥ зробив. —ам≥ бачите, що запорожц≥ тепер перш≥ пани на ¬крањн≥; понаставл€в € њх сотниками й полковниками, судитимуть ≥ р€дитимуть вони по запорозьких звича€х усю ¬крањну. Ќема вже й тепер н≥ в м≥щанина, н≥ в мужика се моЇ, а се твоЇ, все стало обще; козак усюди став господарем, €к у себе в кишен≥. „ого ж вам ≥ще хочетьс€? ўоб € за дурницю бив ки€ми козака? Ќ≥, сього не буде: € своњм д≥ткам не ворог.