Тобто, Куліш дає зрозуміти, що повстання під проводом Богдана Хмельницького не привело до соціальної рівності. Відбулося розшарування в середовищі козацтва. І це, закономірно, в багатьох колишніх повстанців викликало нарікання, незадоволення.
Щоправда, Куліш намагається описати ідеальну модель козацької соціальної інституції. Такою для нього є хутір. Дія роману, власне, починається на хуторі Череваня, куди приїжджають полковник Шрам та його син Петро. Це місце ідилії. Життя тут тече спокійно, розмірено. Мешканці хутору матеріально забезпечені. Сюди приходить кобзар, чоловік божий, який ніби пов’язує хуторян із вищою, трансцендентною силою.
Проте життя вириває жителів хутору із їхнього «ідеального місця». Вони опиняються в містах, у круговороті карколомних подій. Цей круговорот для декого з героїв закінчується трагічно. У романі ніби протиставляється «широкий світ» світу хуторянському. Показово, що події твору, як починалися, так і закінчуються на Череваневому хуторі. Сюди після Ніжинської чорної ради та низки подій, що відбувалися після неї, приїздить Петро Шраменко, де знаходить «тиху пристань», одружуючись із Череваневою дочкою Лесею. Отже, з хуторянської ідилії починався роман, хуторянською ідилією він і закінчується.
Сьогодні можна скептично сприймати «хутірну філософію» з її утопічним ізоляціонізмом. Але треба мати на увазі, що вона була важливим елементом української суспільної думки ХІХ ст. і не випадково знайшла відображення в Кулішевій «Чорній раді».
Звісно, така «хутірна філософія», яку з часом Куліш намагався обґрунтувати, не була його винаходом. Хуторянські, ізоляціоністські настрої мали значне поширення в українському соціумі у XVIII—XIX ст. Для цього існувала низка причин. Але головною з них стало перетворення українських земель у колоніальну околицю Російської імперії й, відповідно, маргіналізація в цій державі козацької еліти. Якщо на початках творення імперії козацькі зверхники були залучені до цього процесу й навіть висувалися на перші місця в шеренгах імперської еліти, то з часом їх відтісняють. Тому в їхньому середовищі поширюється ізоляціонізм, прагнення «втекти від світу», «сховатися на своєму хуторі». Саме на таку «втечу від світу» орієнтувався Григорій Сковорода. Цей мандрівний філософ спілкувався переважно із українськими землевласниками — нащадками козацької старшини. І його «втеча від світу» загалом відображала їхні настрої. Мотиви соціального ізоляціонізму притаманні були й деяким творам Тараса Шевченка. Він, як і Куліш, ладний був вважати хутір моделлю ідеальної соціальної інституції.
Однак далеко не всі козаки, які збагатилися під час повстання під проводом Богдана Хмельницького, ладні жити тихо на своєму хуторі. Багато хто з них прагне більших статків, влади. Почали вони копіювати звичаї польських шляхтичів. Про це говорить чоловік божий: «А більш, — каже, — мені не по нутру ота мізерная пиха, що розвелась усюди по Гетьманщині. Почали значні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші. І вже байдуже їм тепер старосвітськії співи, що й людям у подобу, і Богу не противні: держать коло себе хлопців із бандурками, що тілько й знають різати до танців. Дух мій не терпить сього!.. І наша темна старчота, ради тієї ледащиці-горілки, бринчить їм на кобзах усячину...»[403]. Слова чоловіка божого в романі дуже вагомі. Адже автор вкладає в його уста «найвищі істини».