П. Куліш, осмислюючи події української історії в «Чорній раді», ніби зумів «заглянути в майбутнє». Навіть можна твердити, що він передбачив перемогу більшовизму на українських землях.
Звісно, комунізм у Росії, й комунізм в Україні — не одне й те саме.
Одним із перших, хто звернув увагу на те, що більшовизм, власне російський комунізм, є не тільки й не стільки продовженням традицій марксизму й соціалізму, скільки продовженням російських традицій, був український мислитель Арсен Річинський. Зокрема, ця ідея зустрічається в його книжці «Проблеми української релігійної свідомості» (1933)[426]. Пізніше, через чотири роки, вона була озвучена Миколою Бердяєвим у роботі «Витоки й сенс російського комунізму» (вперше опублікована англійською мовою в 1937 р.)[427].
Справді, російський комунізм (більшовизм) має корені в російській культурі, ментальності. Для росіянина общинне існування, де «все спільне» і немає особистої свободи, нормальний стан. При цьому таке буття поєднується з жорсткою владою зверхника, якому всі мають коритися.
Український комунізм не такий. Щоправда, ми не маємо наукової праці, де б це явище всебічно аналізувалося — як це є в згадуваній роботі Бердяєва щодо російського комунізму. Зате маємо Кулішеву «Чорну раду». Тут у художній формі показані й витоки, і сенс українського комунізму. Власне, витоки цього явища варто шукати в запорізькому козацтві, в середовищі якого популярною була ідея соціальної рівності, бажання експропріювати експропріаторів. Однак на цьому схожість із російським комунізмом закінчується.
Український комунізм, на відміну від російського, зорієнтований на свободу, яка переходить в анархію. Не даремно терени України під час «визвольних змагань» 1918—1920 рр. стали місцем, де розгорнули свою активну діяльність анархісти батька Махна. З’явився тут навіть анклав анархізму. Чогось подібного на колишніх землях царської Росії не було.
Якщо російський комунізм виявився «державним», то український — «антидержавним».
Куліш у «Чорній раді» фактично показував, до чого може привести перемога популістських ідей українського комунізму. Брюховецький, який, використовуючи їх, прийшов до влади, почав руйнувати Гетьманську державу.
Роман «Чорна рада» став своєрідним попередженням. Під час «визвольних змагань» 1918—1920 рр. популістські ідеї українського комунізму дали про себе знати на повну силу. Їх так чи інакше використовували лідери Центральної Ради, які, в остаточному підсумку, стали політичними банкрутами. Під їхнім впливом знаходилися лідери Директорії, які зруйнували Гетьманат Павла Скоропадського, а свою повноцінну державу так і не змогли створити. Дезорганізацією українських державних інститутів найкраще скористалися російські більшовики. Використовуючи популістські комуністичні гасла, обіцяючи віддати землю селянам, фабрики — робітникам, вони зуміли прихилити на свій бік немалу частину українців. Це не значить, що українці масово ринулися в Червону армію. Але те, що чимало з них сприймало і приймало комуністичні ідеї, це факт. Без цього російські більшовики не змогли б утвердитися в Україні.
Звісно, Куліш — не Нострадамус. І те, як відбувався прихід більшовизму на українські землі, письменник у деталях передбачити не міг. Але він вказав, які негативні наслідки може мати втілення для українців популістських комуністичних ідей. На жаль, це попередження не було сприйняте. І ми отримали те, що отримали.
Замість післямови. Чи повториться Чорна рада?
Здавалось, питання Ніжинської чорної ради 1663 р. — питання далекої історії. Це начебто так. Хоча воно актуалізується в нинішніх українських умовах.
Українці напрочуд революційний народ. Після козацької революції на наших землях пронеслася ще низка революційних смерчів. Зокрема, до таких варто віднести події, які в нас часто іменуються «визвольними змаганнями» 1917—1920-х рр. Тут теж була своя чорна рада — повстання проти гетьмана Павла Скоропадського наприкінці 1918 р. Українцям у той час не вистачило ні витримки, ні розуму не допустити третього, радикального етапу революції. Якби консерваторам із середовища Скоропадського й революціонерам, що з часом створили Директорію, вдалося домовитись, напевно, українці змогли б зберегти свою державу. А подальша наша історія не була б такою трагічною.