Нещодавно ми мали Помаранчеву революцію, яка (правда, недостатньо виражено) пройшла всі чотири етапи: повстання, що привело до зміни влади і яке виражалося в обранні президентом Віктора Ющенка; перебування при владі союзу поміркованих революціонерів та поміркованих консерваторів; прихід до влади революціонерів, які декларували свою радикальність (період другого прем’єрства Юлії Тимошенко); нарешті «термідор», який розпочався з часу обрання президентом Віктора Януковича. В принципі, існував шанс обминути третій етап, якби помірковані революціонери знайшли спільну мову з радикалами, виробивши свою програму «термідору», тобто стабілізації ситуації в країні. Але цього не сталося, що й привело до антиреволюційного «термідору» Януковича.
У кінці 2013 — на початку 2014 р. у нас відбулася ще одна революція, яку часто іменують Революцією Гідності. Цикл її ще не завершився.
Незважаючи на успіх повстання на початку цієї революції («другий Майдан»), немає підстав говорити про «перемогу народу». Влада опинилася в руках опозиційних олігархічних груп. Останнім вдалося усунути Януковича та його «сім’ю» й стати господарями держави.
Революція вступила в другий етап свого розвитку. При владі зараз помірковані революціонери, які часто знаходять мову з «колишніми». На цьому етапі революції (що цілком закономірно) влада намагається утримати баланс між радикалами й консерваторами. Тому, з одного боку, маємо переслідування колишніх регіоналів, зокрема бізнесменів та управлінців, котрі були пов’язані з «сім’єю» Януковича. З іншого боку, бачимо репресії проти радикальних елементів.
Як будуть розвиватися події далі? Тут можливі два варіанти — перехід до третього радикального етапу або, минувши його, перехід до «термідору».
Перехід до третього етапу видається цілком реальний. У країні існує високий рівень соціальної напруги, викликаний різким падінням життя широких верств населення після Революції Гідності. У результаті знецінення гривні майже удвічі впали реальні доходи більшої частини українців. Відбулося чергове «розкуркулення» дрібних і середніх бізнесменів. Проте олігархи, схоже, укріпили свої позиції. Серйозною проблемою для населення стало підняття тарифів на комунальні послуги. Це ставить певні категорії людей на межу виживання. До того ж існують серйозні економічні проблеми й ріст безробіття.
Роздратування породжують також реформи, які нерідко не достатньо продумані, а то й мають імітаційний характер. Невдоволення викликає й кадрова політика нинішньої влади. На високих владних становищах нерідко опиняються люди без належного досвіду, діяльність яких не відзначається компетентністю. Загалом державний механізм не працює ефективно. Й говорити про сильну владу немає підстав.
Незадоволений є дрібний і середній бізнес, представники якого відіграли чималу роль у повстанні проти влади Януковича. Відбувається спроба витіснити національно-патріотичні сили, що породжує додаткову напругу в суспільстві.
Нарешті, в середовищі олігархів України не досягнуто консенсусу. Між олігархічними групами йде не дуже цивілізована боротьба, яка іноді набирає загострення.
До того ж російська агентура пропагує «третій Майдан», щоб дестабілізувати ситуацію в країні. Власне, «третій Майдан» може стати черговим повторенням Чорної ради.
Все це разом узяте творить «вибухову суміш», яка справді може привести революційний процес до третього етапу.
Однак третій етап чи то «третій Майдан» є небезпечною річчю. І розуміння цієї небезпеки існує в суспільстві. По-перше, прихід до влади радикальних революціонерів лише погіршить ситуацію з управлінськими кадрами. Державний апарат, який і так не відзначається ефективністю, може опинитися в стані колапсу. По-друге, в країні, ймовірно, розгорнуться репресії проти консерваторів. А це, своєю чергою, призведе до активного опору з боку останніх і навіть до громадянської війни. По-третє, взагалі може початися дезінтеграція державного організму, що стане сприятливим ґрунтом для зовнішньої агресії.
Звісно, є й інший варіант — минути третій етап і відразу перейти до «термідору». Чи є передумови для цього? Загалом — так. Як уже зазначалося, в суспільстві існує розуміння небезпеки «третього Майдану». Водночас суспільство вже достатньо стомилося від хаосу, війни, зубожіння. Тому є запит на «тверду руку», яка б стабілізувала ситуацію, навела елементарний порядок. Звісно, хотілося, щоб ця «тверда рука» взяла владу легітимним способом — шляхом виборів. Наприклад, обирається новий президент, якого Верховна Рада наділяє широкими повноваженнями.