Гетьман, спираючись на значні мілітарні сили своєї держави, теж міг би стати відносно самостійною фігурою у системі влади Речі Посполитої. Він і наближена до нього козацька старшина перетворилась би в господарів на землях південної Київщини. У перспективі, в часи націоналізму, ці терени могли «суверенізуватися» й привести до створення Української національної держави. Однак це вже альтернативна історія. Чи визріла б така держава під польським протекторатом, залежало від багатьох чинників. Історія показує, що поляки активно здійснювали полонізацію українських земель. Зрештою, вони пішли на ліквідацію козацького устрою й православ’я на теренах Правобережної України. Тому створення тут під польським політичним протекторатом Української держави в добу націоналізму видається малоймовірним. Це аж ніяк не входило в плани польських провідників.
Загалом програма «термідору» Тетері і його соратників виявилася консервативною утопією. Вона не мала достатньої ні внутрішньої, ні зовнішньої підтримки, щоб забезпечити її реалізацію.
По-перше, Тетеря сподівався на значну військову допомогу з боку короля Яна Казимира. Тим паче, судячи з документів, він знаходився з ним у добрих відносинах. Справді, підтримка йому була надана, але далеко недостатня для того, щоб відвоювати Лівобережжя і взяти під контроль Правобережну Україну. Зрештою, поляки хотіли бачити південну частину Київського воєводства своєю, а не такою, що належить гетьману й козацькій старшині.
По-друге, консервативна програма Тетері і його сподвижників не могла сподобатися радикальним елементам, передусім запорожцям. Адже останніх помітно обмежували, намагалися взяти під гетьманський контроль. Тому ці елементи легко ставали «горючим матеріалом» для повстань, які вибухали проти глави Української держави.
По-третє, соціальна база Тетері і його оточення виявилася обмеженою. Його не підтримували не лише козацькі низи. Він не мав і достатньої підтримки у верхах. Зокрема, не підтримувала його лівобережна старшина, яка була більш радикально настроєна, ніж правобережна. Окрім того, лівобережці схильні були орієнтуватися не на Варшаву, а на Москву. Зрештою, навіть на Правобережжі серед старшини виявилося чимало опозиціонерів щодо Тетері. У їхньому таборі, ймовірно, опинився навіть його родак і колишній соратник Іван Виговський.
Все це говорило за те, що рано чи пізно режим Тетері має впасти. Правда, на початку 1665 р. гетьман, якого підтримали поляки й кримські татари, що надали значні військові сили, розправився з черговим бунтарем — полковником Іваном Сербином. Однак це ситуацію не врятувало. І хоча гетьман розгромив війська бунтівного полковника біля Умані, проте з повстанським рухом йому справитися не вдалося[197]. На початку червня 1665 р. брацлавський полковник Василь Дрозденко розбив військо Тетері коло Брацлава. Гетьман із невеликим загоном змушений був втікати через Бар, Кам’янець на захід. Він, маючи значні скарби, опинився у Варшаві. Не відомо, чи офіційно зрікався Тетеря гетьманства. Але гетьманську владу утратив остаточно.
Після цього між правобережною старшиною почалися змагання за гетьманство. На булаву претендували Василь Дрозденко, Дацко Децик і Степан Опара, який навіть на деякий час був проголошений гетьманом. Однак переможцем у цих змаганнях виявився Петро Дорошенко, який за часів гетьманування Тетері займав високу посаду генерального осавула і якого в 1665 р. підтримали правобережні полки. На початку 1666 р. на старшинській раді в Чигирині Дорошенка обрали гетьманом. Він зумів розправитися зі своїми противниками на Правобережжі й навіть почав боротьбу за Лівобережну Україну.
Тетеря відійшов від козацьких справ, опинившись у колі варшавських інтриг. Відомий він був підтримкою православної церкви. У 1667 р. колишній гетьман став членом Львівського ставропігійського братства, яке залишалося дієвою православною інституцією на Галичині. У 1669 р. цей діяч навіть виявляв бажання стати ченцем Києво-Печерського монастиря. Все це дає підстави твердити, що для нього православна церква була однією з головних цінностей. І всіляка її підтримка з боку колишнього гетьмана не була випадковою.
Після оголошення баніції, тобто позбавлення в правах, Тетеря в червні 1670 р. змушений був утікати з Речі Посполитої. Спочатку опинився в Молдавії, потім — на теренах Османської імперії, де знайшов підтримку з боку султана Мехмеда IV. Не виключено, що останній розглядав Тетерю як претендента на гетьманство під турецькою протекцією. Османи в той час вступили в боротьбу за українські землі, намагаючись розширити свої північні території. Закономірно, їм потрібні були авторитетні козацькі провідники, які б могли тут стати їхніми представниками. Тетеря якраз міг би їх влаштувати. Проте в квітні 1671 р. колишній гетьман був отруєний польським агентом[198]. Так скінчилося бурхливе життя цієї неординарної людини.