Так скінчилося життя героя Ніжинської чорної ради.
Як оцінювати діяння цього гетьмана? У козацьких літописців, зокрема у Григорія Грабянки, він постав у іпостасі негативній. Про це детальніше мова буде попереду. В принципі, козацьких літописців можна зрозуміти. Вони представляли старшинські кола. Брюховецький же в боротьбі за владу використовував популістські антистаршинські гасла, а також здійснив убивства і піддав репресіям представників лівобережної старшини. Оцінки діянь цього гетьмана Грабянкою перейшли в інші козацькі літописи, знайшли відображення і у відомому романі Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Там взагалі Брюховецький постає як негідник і злочинець, який призвів до руйнації козацького ладу.
Але чи варто повністю приймати таку оцінку? І згадувана епітафія Барановича, і те, що Дорошенко, підступно вбивши Брюховецького, змушений був поховати його з почестями, аби не викликати роздратування, багато про що говорять. Брюховецький мав численних прихильників.
Оцінюючи Брюховецького як політика, треба віддати належне його таланту. Так, це був авантюрист. Однак те саме можемо сказати про багатьох інших українських гетьманів. Він прагнув влади і зумів здобути її. При цьому часто вдавався до нестандартних ходів. Чого вартує те, що він був проголошений запорозьким гетьманом, створивши тим самим альтернативу для законно обраного наказного гетьмана. Або одруження його з дівицею «московського народу», що робило його лояльним у очах московітів.
Проведення Ніжинської чорної ради свідчить про неабиякий політичний талант Брюховецького. Він маючи менше шансів для перемоги, зумів переграти свого противника Сомка, заручившись підтримкою московського царя. Очевидно, Дорошенко розумів, що має справу із сильним противником, який готовий був вдаватися до незвичних ходів. Тому і позбувся його.
Але говорячи про талант Брюховецького-політика, варто звернути увагу, наскільки його дії були конструктивними. Якщо оцінювати їх із позиції українських інтересів, власне, з позицій тогочасної гетьманської державної структури, то тут, радше, варто вести мову про деструкцію. По-перше, борючись за владу, Брюховецький значною мірою дезорганізував цю структуру. По-друге, не маючи належної підтримки в боротьбі за гетьманську булаву всередині країни, він апелював до московітів. Сприяння останніх йому коштувало чимало. Гетьман змушений був розплачуватися з московітами, відмовляючись від певних прав своєї держави.
І все ж не варто сприймати Брюховецького як маріонетку Москви. Наприкінці свого правління, як уже говорилося, він підняв повстання проти московітів. Останніх довгий час Брюховецький підтримував, розраховуючи (і не безпідставно!) на їхню допомогу в здобутті й утриманні влади. Коли ця підтримка втратила для нього значення, він пішов на протистояння з ними. Для Брюховецького головним була влада. І заради неї він ішов на компроміси, поступки, союзи. У цьому сенсі, Брюховецького можна вважати «досконалим політиком». Якби не його підступне вбивство Дорошенком, можемо лише здогадуватися, як би далі розвивалися події. Але це вже питання альтернативної історії.
Наразі можемо констатувати, що для Української гетьманської держави Брюховецький став пропащою, деструктивною силою.
Чи був Іван Брюховецький прототипом Феська Ґанжи Андибера?
Українці створили величезний масив фольклорних матеріалів. І серед них важливе місце посідають думи, які творять народний епос. Як правило, ці твори відносяться до козацьких часів і матеріалом для них були буремні події того періоду. Звісно, у думах не варто шукати документальних описів того чи іншого моменту козацької історії. Остання переломлюється крізь призму народної пам’яті, отримуючи відповідні інтерпретації.
Є в думах і відображення подій козацької революції. У тому числі її найвища стадія, коли простолюд виступив проти козацької старшини. Мається на увазі «Дума про Феська Ґанжу Андибера». Вона була записана в двох варіантах, над якими працював Пантелеймон Куліш. Він навіть намагався синтезувати ці варіанти й витворив третій варіант.