Михайло Грушевський, який стояв на соціалістичних позиціях, звертав увагу на соціальну спрямованість вказаної думи, вважаючи, що в ній показана боротьба простолюду проти «нових панів», які з’явилися в результаті козацької революції. «Це була правда, — писав він, — що старшина дивилась на порядки польські чи московські (де також пани поміщики-бояри людей у тяжкому кріпацтві держали), та й собі хотіла на Україні поміщикувати. Хутори закладала, людей осаджувала на них та казала собі чинші грошові та осипи збіжжям давати, в господарстві помагати. Не минуло якихось п’ятдесят літ від того часу, як народ український, з Хмельницьким повставши, панів з України повиганяв і землю всю, що панською була, для всіх вільною зробив, а вже з тої козацької старшини нове панство викублилось. Землі позасідало, людей своїми підданими поробило і вже до панщини почало нагинати. Цей панський дух у старшині почули українські люди дуже скоро — тому й не хотіли слухати старшини. Є така гарна дума старосвітська про Феська Ґанжу Андибера, гетьмана запорозького. Вона зложена незадовго до смерті самого Хмельницького і з неї видно, як тоді вже люди на Україні невірно дивились на старшину, прозиваючи їх ляхами за панський дух. Історик вважав, що прототипом героя думи є Іван Брюховецький. Ця думка набула поширення в літературі. Тому зараз можна знайти ствердження такої тези. Але чи це справді так?
Спочатку звернемося до змісту твору. На його початку зображується козак-нетяга. Тут можна простежити паралелі з «Думою про козака Голоту». І ось цей козак приходить до корчми, де зустрічає трьох дуків (багатих людей), які в думі іменуються ляхами. Щоправда, прізвища в них не лядські, а українські. І можна зрозуміти, що вони були полковниками із лівобережних полків. Це Гаврило Довгополенко переяславський, Війтенко ніжинський та Золотаренко чернігівський.
Ці троє дуків пили-гуляли, із козака-нетяги насміхалися. Вони навіть наказують шинкарці Насті вигнати із корчми бідного козака, що та намагалася зробити. Однак козак не дав себе вигнати й лишився.
Тут Довгополенко переяславський виявив обачність. Він тихенько дав шинкарці гроші й запропонував пригостити козака пивом. Та наказує наймичці піти до льоху й вточити найгіршого пива, яке виливають свиням. Але наймичка не послухалася пані й набрала доброго меду. Козак, випивши його, осмілів і почав гримати на дуків. Вимагав, щоб вони посунулися й уступили йому місце на покутті.
Дуки, як не дивно, виконують те, що наказує їм козак. Всівшись на покутті, Фесько Ґанжа Андибер виймає з-під поли позлотистий недолимок, власне гетьманську булаву, починає сипати золотими червінцями, замовляти мед, горілку. Козака дуки починають шанувати, шинкарка Настя догоджає йому, пропонує з ним пообідати.
Натомість він закликає запорозьких козаків. Один козак приніс йому шати й одягнув на нього їх, другий — чоботи-сап’янці, третій — шапку. Ось тоді дуки пізнали, що перед ними не простий козак, а сам гетьман запорозький Фесько Ґанжа Андибер.
Дуки хочуть придобритися до нього, пити з ним мед і горілку. Але гетьман лише збиткується над ними:
Зрештою, Фесько Ґанжа Андибер наказує покарати дуків:
Щоправда, Довгополенка переяславського він не карає, а садовить коло себе. Козаки ж б’ють дуків, при цьому промовляючи:
Такий хепі-енд цієї думи. Козаки-запорожці розправляються із багатіями, ніби відновлюючи соціальну справедливість.
Справді, в цьому творі є низка фрагментів, які дають підстави вважати Брюховецького прототипом Феська Ґанжи Андибера.
По-перше, дуками названо трьох полковників — переяславського, ніжинського та чернігівського. Всі ці три полковники були проти обрання Брюховецького гетьманом. Інша справа, що їхні прізвища є неточними. Правда, серед них фігурує прізвище — Золотаренко. Але людина з таким прізвищем очолювала не Чернігівський, а Ніжинський полк. Дещо дивним виглядає те, що всіх цих полковників іменують ляхами. Однак це можна зрозуміти. Новопосталі пани поводилися не краще, ніж ляхи-можновладці. Звідси таке іменування.