По-друге, Брюховецький називався запорозьким гетьманом. До нього, як зазначалося, ніхто із запорізьких ватажків такого титулу не мав. Фесько Ґанжа Андибер теж у думі має такий титул.
По-третє, під час боротьби за владу Брюховецький намагався представляти себе «простим козаком», щоб здобути симпатиків серед запорожців. Фесько Ґанжа Андибер теж на початку думи постає як козак-нетяга. Лише у фінальній сцені вдягає дорогі шати.
По-четверте, у творі описується розправа над дуками-багатіями. Правда, вона має символічний характер. Дуків карають різками — наче нерозумних дітей. Хоча в такому покаранні можна побачити й приниження. Насправді ж (про це теж говорилося), Брюховецький, прийшовши до влади, дав змогу своїм прихильникам розправитися із неугодною йому козацькою старшиною.
Але, попри вказані моменти, в творі є таке, що дає підстави сумніватися, чи справді Брюховецький був прототипом героя думи. Передусім дивно виглядає прізвище героя. Його варто трактувати як тюркське. Слово «андар» у перекладі з татарської означає благородний, знатний. А слово «бер» — один, єдиний.
Тобто Андибер ніби не слов’янин, не русин, а, радше, татарин. Зрештою, нічого дивного тут немає.
Вихідці з тюркського світу нерідко опинялися в лавах українського козацтва. Навіть деякі козацькі роди мали тюркське походження. Чи не найбільш відомий серед них був рід Кочубеїв.
У 20—30-х рр. XVII ст. склався союз запорожців і кримських татар. Козаки брали участь у політичній боротьбі, яка велася в Кримському ханстві. Водночас у цей період відбулася низка козацьких повстань, спрямованих проти влади Речі Посполитої. І тут союзниками козаків часто ставали татари. Схоже, деякі з них були провідниками повстанців. Наприклад, існує думка, що такий козацький вождь, як Павло Бут (Павлюк), мав татарське походження. Кримсько-татарський чинник, як уже говорилося, був першорядним у повстанні під проводом Богдана Хмельницького. Також інші гетьмани не раз намагалися використати в своїй політичній боротьбі кримських татар.
Цікаво, що часто допомога останніх потрібна була українським козакам у вирішенні соціальних питань, у боротьбі проти засилля можновладців Речі Посполитої, які були поляками чи полонізованими русинами. Тому можна вважати зрозумілою річчю, що в думі, де порушувалися соціальні питання, головний герой має татарське прізвище.
Можемо констатувати: у думі про Феська Ґанжу Андибера знайшли відображення дві історичні події — це участь кримських татар у боротьбі козаків проти урядників Речі Посполитої, а також змагання Брюховецького за гетьманську владу, яке супроводжувалося погромом козацьких старшин. І перша, й друга події мали виражену соціальну спрямованість — йшлося про боротьбу низів, передусім запорозьких козаків, проти елітарних верств. Саме ця виражена соціальна спрямованість «зближувала» вказані події, «синтезуючи» їх у думі.
Наскільки можемо довіряти думі про Феська Ґанжу Андибера? Як, зрештою, й іншим думам? Певно, варто мати на увазі, що твори такого типу часто представляли погляди народних низів. Звісно, такі погляди мають право на існування. Але їх не варто абсолютизувати.
Очевидно, представники соціальних низів позитивно ставилися до Брюховецького. І це знайшло вияв у думі про Феська Ґанжу Андибера.
Проте існували й інші погляди на цього діяча.
Ніжинська чорна рада: версії самовидців
Окрім низів, певне позитивне ставлення до Брюховецького виявляли й представники козацької старшини, які зробили кар’єру при цьому гетьмані. Це знайшло відображення в літописних творах. Причому їх автори були свідками Ніжинської чорної ради, пережили її й, судячи з деяких документів, опинилися серед прихильників Брюховецького.
Одним із таких творів варто назвати «Літописець» Дворецьких. До його написання мав стосунок київський полковник Василь Дворецький (1609—1670-ті рр. XVII ст.). Він був учасником повстання під проводом Богдана Хмельницького. І ще за життя цього гетьмана став наказним київським полковником. Він дотримувався промосковської орієнтації, воював проти Івана Виговського, захищаючи разом з царськими воєводами від його брата Данила Київ.
Піком політичної кар’єри Дворецького були 1663—1668 рр., коли він став правою рукою Брюховецького. Брав участь у розправі з противниками новообраного гетьмана. Восени 1665 р. їздив із ним до Москви. Коли ж Брюховецький у 1668 р. підняв антимосковське повстання, Дворецький лишився вірний своїй промосковській орієнтації. Він не підтримав гетьмана. Його арештували й кинули до в’язниці. Правда, в травні 1669 р. Дворецькому вдалося втекти. Того ж року він подався до Москви, де навіть мав аудієнцію у царя Олексія Михайловича й отримав від нього грамоту. Звідти прибув до Києва, де, ймовірно, хотів повернути собі посаду київського полковника, але безуспішно. Останні відомості про Василя Дворецького відносяться до кінця 1671 — початку 1672 рр., коли він займався укріпленням «городків» коло Києва.