У 1669—1675 рр. Самовидець опинився на Правобережжі. Тому розповідає про діяння гетьмана Петра Дорошенка. Хоча до останнього ставився критично, оскільки той спирався на допомогу турків і татар. У 1676—1702 рр. Самовидець знову опиняється на Лівобережжі й починає описувати події, що відбувалися в цьому регіоні. Схоже, тоді він мешкав у Стародубі, оскільки часто говорить про події в цьому місті, в т. ч. про такі, які мали суто місцевий характер. Можна припустити: саме в Стародубі й була написана основна частина літопису.
В українській історіографії набула поширення версія, що автором зазначеного твору був виходець із дрібношляхетської родини Роман Ракушка-Романовський. Таку думку запропонували Микола Петровський та Михайло Грушевський[316]. Потім вона знайшла помітну підтримку. Однак це твердження не видається достатньо переконливим. Зокрема, Самовидець критично висловлюється на адресу деяких гетьманів, яким служив Ракушка-Романовський і від яких отримував непогані посади.
Наприклад, це стосується Івана Брюховецького. Відомо, що Ракушка-Романовський був на Ніжинській чорній раді, опинившись у таборі Брюховецького. Від останнього отримав високу посаду — генерального підскарбія в гетьманському уряді, тобто відав фінансами, що давало йому непогані можливості для покращення свого матеріального становища. У 1663 р. Ракушка-Романовський брав участь у поділі Ніжинського полку на три окремі полки — Ніжинський, Стародубський і Сосницький. Над цими полками, а також над Київським, Прилуцьким, Лубенським і Полтавським Брюховецький доручив йому владу. У цей час він завідував млинарством на Лівобережній Україні, а в 1665 р. навіть став наказним ніжинським полковником. Проте коли настав край гетьманування Брюховецького, різко обривається кар’єра Ракушки-Романовського. Він вимушений був піти від політичних і державних справ[317]. Сумнівно, що така людина критично ставилась би до діяльності Брюховецького. А таке ставлення загалом демонструє Літопис Самовидця. Залишається лише припустити, що Ракушка-Романовський, відійшовши від політики й ставши духовною особою, багато що переосмислив й почав по-іншому дивитися на свого колишнього господаря й благодійника. А можливо, він був критичною людиною й намагався об’єктивно описувати події. Щоправда, в розповіді Самовидця Ніжинської чорної ради є деякі моменти, які вказують на бажання представити у відносно позитивному світлі діяльність посланця московського царя Великогагіна і «згладити» деякі негативні діяння Брюховецького.
Ми не будемо розглядати детально Літопис Самовидця, який переважно обіймає опис подій від часів Хмельниччини, з 1648 до 1702 р.[318]. Звернемо увагу на деякі важливі моменти, що прямо чи опосередковано мали стосунок до Ніжинської чорної ради та подій навколо неї.
У літописі загалом дається позитивна оцінка Переяславської ради. Автор з повагою говорить про московського царя. Це зрозуміло. Самовидець, як і багато інших авторів того часу, стояв на позиціях роялізму. Він також з повагою говорить і про польського короля. Автор літопису сприймав московського царя як законного монарха. Окрім того, московський цар був православний, що в очах літописця піднімало рівень позитиву цього правителя. Адже конфесійна належність правителя в той час важила багато для підданих. Правда, Самовидець не забував нагадати, що козацька верхівка під час Переяславської ради взяла «велику плату його царської величності соболями»[319], а козацьке військо отримувало плату «копійками золотими»[320].
Самовидець демонструє досить стримане ставлення до особи Богдана Хмельницького, часто звертає увагу на жахіття Хмельниччини. Тому стає зрозумілим скупий опис смерті й поховання цього гетьмана. Ніяких панегіриків на його адресу в творі немає.
Не менш критичний літописець і до інших гетьманів — особливо тих, які шукали підтримку в бусурман. Гетьманування Івана Виговського постає як період втрат і поразок. Відчувається зневажливе ставлення літописця до цього козацького провідника.
Загалом Самовидець далекий від ідеалізації союзу козаків з Московією. Він пише про кривди від московських воєвод, які знаходилися в українських містах. Пише, що московіти поширювали чутки, ніби «козаки вже ніщо, і що ніби ляхам усю Україну віддадуть»[321]. Це дає підстави говорити про певну опозиційність Самовидця щодо московітів. Правда, ця опозиційність не поширювалася на царя. Певно, в його очах московський зверхник був добрим, у той час як його піддані могли чинити різні неподобства.