Серед козацьких очільників лише двоє, наказний гетьман Яким Сомко та запорозький кошовий отаман Іван Сірко, зображені в літописі з деякою симпатією. Це позитивне зображення Сомка виглядає дещо дивним, якщо справді автором Літопису Самовидця був Ракушка-Романовський. Адже Сомко — противник Брюховецького.
Самовидець далекий від того, щоб виправдовувати козацькі бунти. Він прихильник соціально структурованого суспільства. Для нього нормальним станом речей є поділ соціуму на панів-власників, які становлять еліту, й плебс, котрий повинен коритися своїм державцям. До еліти автор відносив і реєстрових козаків. Тому був проти їхнього злиття з основною масою повсталого люду. На вершині соціально структурованого суспільства, вважав Самовидець, має знаходитися монарх. До Хмельниччини таким легітимним монархом для Русі-України був польський король, після Переяславської угоди ним став московський цар.
Така консервативна позиція автора Літопису Самовидця теж ніби працює проти авторства Ракушки-Романовського. Адже його патрон, гетьман Брюховецький, робив ставку на чернь у боротьбі за владу — принаймні на початковому етапі.
Тепер розглянемо, як Самовидець трактував Ніжинську чорну раду. Для нього це було лихо, якого за інших гетьманів не бувало[322]. Тобто Чорна рада поставала як щось нове, небувале. І вже це робило її в очах людей суспільства, яке високо цінувало старину, традицію, чимось негативним.
Водночас літописець концентрує увагу на тому, що провести Чорну раду підговорював московського царя Іван Брюховецький. Отож, констатує він, «на жадання запорожцов и тих полков, которіе ся привязались до Бруховецкого, висилает его царское величество околничого князя Великогагина и столника Кирила Юсифовича Хлопова» для проведення ради[323]. З таким твердженням можна погодитися. Брюховецький справді пропонував московітам обрати гетьмана на Чорній раді, де перед ним відкривалася можливість здобути перемогу.
Далі в Літописі говориться, ніби Брюховецький хотів проведення Чорної ради в Ніжині, що насправді (про це говорилося вище) було не так. Він, стверджує літописець, збирався пограбувати це полкове місто. До Ніжина рушили не лише козаки, «але усе посполство купами, а не полками»[324]. Така організація ради не сприймалася літописцем, для якого важливим був суспільний порядок.
Самовидець констатує, що Яким Сомко зумів значних козаків із полковниками притягнути до Ніжина. «Але тое собрання Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Бруховецкій ліпшую ласку з запорожцами міл у его царского величества, а то за стараніем епископа Мефтодія, которого Бруховецкій запобігл подарунками и обетницами розними, яко то люде звикли дарами уводитися»[325]. Як бачимо, і тут автор вказує на нечесні дії Брюховецького, який діяв підкупом.
Літописець дає зрозуміти, що московський цар прислав на чолі з Великогагіним значний військовий контингент, який зайняв Ніжин. Хоча намагається зобразити дії московітів як майже нейтральні. Насправді, як уже говорилося, цього нейтралітету не було.
Сомко, мовляв, не хотів проведення Чорної ради, вважаючи себе обраним гетьманом. «Але, — констатує Самовидець, — же болшая била купа при Бруховецкому зо всіх полков, мусіли на тое позволити...»[326] Схоже, літописець видавав бажане за дійсне. Наскільки можемо судити, напередодні ради за Брюховецького не стояла більшість полків. Зрештою, рішення про проведення Чорної ради було прийняте в Москві. Саме під тиском московітів, а не прихильників Брюховецького, Сомко змушений був піти на її проведення.
«И так зложили час раді юня «17», — читаємо в літописі, — зараз уступивши в пост Петров, на которую раду так постановили были, жебы в тую раду їти пішо, без всякого оружжа. И за містом розбито намет великій, на тое присланній от его царского величества, при котором наміті и войско московское стало з оружжем задля унимання своеволі, але тое мало що помогло»[327].
Загалом із цих слів вимальовується цікава картина. Московіти наказали прийти козакам на раду без зброї, натомість самі прийшли озброєні. Це ніби робилося для того, щоб вгамувати сваволю. Звісно, озброєні московські ратники могли б спрямувати беззбройних козаків у те русло, яке було їм потрібне. Цього, звісно, в літописі не говориться. Але це випливає з наведеної інформації.
Сама ж Чорна рада зображується наче битва: «Як вдарено в бубни на раду, Бруховецкій, ведлуг постанови, пішо войско припровадил ку намету своей сторони на тую раду, и Сомко не зозволився: и сам и усі козаки, при нему будучіе, яко люди достатніе, на конях добрих, шатно и при орюжю, як до войни, тоей интенції будучи, же ежели би не ведлуг мисли оных рада становитися бы міла, то межи собою битву міти, бо при таборі Сомковом и гармат было немало. Але тое нічого не помогло, поневаж запорожці, ласкою его царского величества упевнени, и скоро тая рада стала и боярин вишол з намету и почал читати грамоту и указ его царского величества, не дано того скончити, ані слухаючи писма царского величества, зараз крик стался з обох сторон о гетманство: одни кричат «Бруховецкого гетманом», а другіе кричат «Сомка гетманом» и на столец обоїх сажают. А далі и межи собою узяли битися и бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрался през намет царскій и допал коня и інная старшина, а инших позабивано до килка человіка. И так сторона Сомкова мусіла уступати до табору своего, а сторона Бруховецкого на столец всадили Бруховецкого, зопхнувши князя, и гетманом окрикнули, давши оному булаву и бунчук в руки; що заледви и нескоро той галас ускромился»[328].