Цікаво не лише те, що в цьому уривку було сказано, а й те, чого не говорилося. Літописець фактично звинувачує Сомка в тому, що той зі своїми прихильниками прибув на раду при зброї, навіть з гарматами. Це, як бачимо, суперечило наказу Великогагіна. Натомість запорожці Брюховецького, так випливало із повідомлення, були без зброї. Зброя ж не допомогла Сомку та його соратникам. Однак прибічники Брюховецького, будучи «ласкою его царского величества упевнени», взяли гору. Випливає так, що вони чесно перемогли нечесного противника. Про те, що московське військо закидало гранатами козаків, передусім сомківців, Самовидець скромно мовчить. І ця мовчанка доволі промовиста. Загалом складається враження, що він хотів «відбілити» московітів, а також Брюховецького.
Літописець, намагаючись зобразити московітів як «безсторонню силу», пише, що після зазначених подій «князь Великоґаґин не потвержал гетманства Бруховецкому», хоча гетьманські клейноди опинилися в руках останнього[329]. Мовляв, супротивники розійшлися по своїх таборах.
Сомко ж відпровадив посланців до Великогагіна, заявляючи, що він не визнає Брюховецького гетьманом. Московський представник, ніби схиляючись на бік Сомка, запропонував провести ще один раунд ради. Це не сподобалося Брюховецькому, і той навіть сперечався з цього приводу із Великогагіним, проте в кінцевому підсумку змушений був погодитися.
«Але, — зазначає далі Самовидець, — несталость наших людей тое помішала, бо козаки сторони Сомковой, отступивши своей старшини, похапавши корогви каждая сотня, и до табору Бруховецкого прийшли и поклонилися, отвернувши, зараз напали вози своїх старших жаковати»[330].
Самовидець далі твердить, що Сомко «с полковниками своїми и инною старшиною», бажаючи врятувати своє життя, подалися під захист Великогагіна. Той же відіслав їх до Ніжинського замку.
«А Бруховецкій, — далі літописець описує тріумф цього діяча, — зо всім войском пришол к намету царскому, которому юже князь здавал з своїх рук булаву и бунчук, подтверждаючи гетманство, и попровадил в соборную церков святого Николая, где присягу виконал Бруховецкій зо всім войском». Говориться про те, що він «того ж дня своїх полковников понастановлял з тих людей, которіе з ним вишли з Запорожжа, по усіх городах, а Ніжинскій полк на три полки розділил». Описує Самовидець й погроми старшин: «Козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало. Хочай якого значного козака забили или человіка, то тое в жарт повернено, а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли. И так тое забойство третего дня почало ускромлятися и заказ стал, жеби юже правом доходил, хто на кого якую кривду міет. Тих зась полковников, которіе у замку ніжинском зоставали у вязеню, усе пожаковали, и в домах мало що зостало»[331].
Літописець все ж співчуває Сомку і його соратникам, вказуючи, що на них царю вчинили наклепи Брюховецький та єпископ Мефодій. Ось як говориться про це: «Гетман Бруховецкій, одержавши цале гетманство, вислал послов до царского величества болшей ста человіка, дякуючи за уряд гетманства, же одержал, и на Сомка з его полковниками, которіе сидят в ніжинском замку, нікоторіе річи змисливши об їх незичливости ку царскому величеству, чого и не было. Также і епископ Мефтодій протопопу послал при тих же посланних, от себе стараючися о їх згубі. Чому царское величество повіривши, здал їх на суд войсковій, которих потратити, а инних живити, толко ж у силку зослати в Москву»[332].
Зрештою, є в літописі й опис розправи над Сомком і його прихильниками. Щоправда, цей опис короткослівний й фактично беземоційний. «Вступаючи в осень, о святом Семеоні, — читаємо в Самовидця, — того літа за позволеніем его царского величества казал гетман Бруховецкій постинати гетмана Сомка и Васюту, полковника ніжинского, и полковника черніговского, и полковника переясловского, и полковника лубенского, асаулов и инних полковников заслано на Москву, которих на Сібір заслано немало старшини козацкой, а которіе позостали, то на піхоту запорожскую давали жупани, барзо притуга великая на людей значних была»[333].