Загалом у описі подій Ніжинської чорної ради Самовидцем спостерігаємо певну амбівалентність. З одного боку, літописець, як уже говорилося, трактує цю подію як зло. Ініціатором же цього зла постає Брюховецький. Така оцінка Самовидцем, який репрезентував козацьку старшину, є зрозумілою. До речі, він не випадково акцентує увагу на тому, що козаки вчинили погром після Ніжинської чорної ради козацької старшини.
Проте, з іншого боку, Самовидець намагається виправдати діяння як московітів, так і Брюховецького, водночас представляючи дії Сомка в дещо негативному світлі. Московіти в нього ніби зберігають нейтралітет під час Чорної ради. Відповідно, створюється їхній позитивний образ. Брюховецький же слухається московітів і поводить себе достатньо зважено. Зате Сомко, на відміну від свого конкурента, московітів не слухається. Він та його прихильники прибувають на Чорну раду зі зброєю — хоча цього не повинні були робити. Зрештою, від Сомка відступаються його ж козаки. І він просить захисту в московітів.
Таким чином, у інтерпретації Самовидця перемога Брюховецького на Чорній раді виглядає як законний акт. Саме така інтерпретація й дає деякі підстави вважати цього літописця симпатиком Брюховецького й опосередковано свідчить на користь авторства Ракушки-Романовського.
Літопис Самовидця став популярною лектурою для українських авторів, зокрема істориків. Використовували його Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський та багато інших. Зокрема, вони зверталися до цього літопису як до джерела при описі та інтерпретації подій Ніжинської чорної ради.
Реалії та міфи Ніжинської чорної ради в Літописі Григорія Грабянки
Ніжинська чорна рада також була описана на сторінках Літопису гадяцького полковника Григорія Грабянки[334]. Причому тут і опис, й інтерпретація цієї події помітно відрізнялися від того, що маємо в Літописі Самовидця.
Літопис Грабянки мав значну популярність і заклав основні елементи козацької міфології, які використовувалися і в XVIII ст., й в пізніші часи.
Хоча авторство Грабянки вважається практично доведеним, насправді тут не все так однозначно. Знаний дослідник козацького літописання Андрій Бовгиря зазначає наступне: «Усі сумніви щодо авторства гадяцького полковника, а особливо припущення про ймовірність існування якоїсь підставової первинної компіляції, залишається поза увагою дослідників літопису сучасної доби. Авторство гадяцького полковника беззастережно приймається як аксіома, або ж робляться спроби його обґрунтування на основі знову ж таки аксіоматичного твердження, яке будується за приблизно такою схемою. В Літописі Граб’янки прослідковуються автономістичні мотиви; його автор був їх прихильником і виразником, оскільки брав участь у відомій депутації 1723 р. гетьмана Полуботка до Петра І та був заарештований у числі її інших учасників, а значить, саме він і написав твір... Проте, жодне з цієї пам’ятки, окрім самої назви, не свідчить на користь авторства полковника Грабянки. Ті небагаті відомості з його біографії абсолютно неможливо підтвердити текстом твору... Радше біографічні дані про Грабянку та його ідеологічні уподобання припасовувалися до ідеології й змісту пам’ятки. Але подібним же чином авторство можна приписати будь-кому із середовища тогочасної козацької старшини»[335]. Хоча в цих міркуваннях є певні резони, ми все ж будемо дотримуватися традиційної точки зору. Зрештою, для нас не є важливим питанням, хто є автором цієї літописної пам’ятки — полковник Грабянка чи якийсь канцелярист. Для нас головне — її зміст. І те, що вона відображувала погляди козацької старшини, що, власне, й визнає Бовгиря.
До біографії Григорія Грабянки не будемо спеціально звертатися. Зазначимо лише, що він не був учасником Ніжинської чорної ради, оскільки народився після її проведення. Схоже, літописець був доволі освіченою людиною. Укладаючи свій твір, він широко використовував історичні матеріали.
Сам же Літопис був написаний (чи переписаний?), коли Грабянка знаходився на становищі гадяцького сотника. Повна назва твору (в перекладі сучасною українською мовою) звучить так: «Історія пресильної і від початку поляків щонайкривавішої небувалої битви Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького, що точилася з поляками в час панування найясніших королів польських Владислава, а потім Казимира, і яка почалася в 1648 році та за літ десять після смерті Хмельницького так і не скінчилася; цей перебіг з писань різних літописців та з щоденника, на тій війні писаного, в місті Гадячі зусиллями Григорія Грабянки зібраний та самобутніми свідченнями старих жителів підтверджений року 1710».