Окрім оспівування Хмельницького, Грабянка звертається й до подій, які наступили після смерті гетьмана. Приділяє чимало уваги Ніжинській чорній раді. Для нього це далеко не другорядна подія. Опис Грабянкою Чорної ради базувався на інформації доступних йому джерел й, можливо, навіть на свідченнях очевидців. Не виключено, автор Літопису щось домислював, виходячи зі своїх уподобань.
Отож, назва багато про що говорить. Загалом у той час назви творів були розлогими, служачи своєрідною анотацією. У центрі «Історії...» знаходиться особа Богдана Хмельницького. Сама ж Хмельниччина розглядається як унікальна подія — «небувала битва», що не мала аналогів і фактично не скінчилася до дня сьогоднішнього. Грабянка також дає зрозуміти, що використовував інформацію з різних літописців, а також свідчень «старих жителів»[336]. Вказується й дата написання твору — 1710 рік.
Після Хмельницького козацькі гетьмани, про які говорить Грабянка, радше, постають не як герої, а як антигерої. Лише про деяких козацьких старшин літописець говорить з повагою. Зокрема, про Якима Сомка, противника Брюховецького. Останній представлений як вірний послідовник Хмельницького «вождь хоробрий і в справах військових тямущий». Також Грабянці імпонувало те, що той ніби, «не шкодуючи свого здоров’я», стояв за московського царя. У принципі, воно так і було.
Загалом можемо констатувати, що в описі Ніжинської чорної ради Грабянка, на відміну від Самовидця, відверто імпонує Сомку, а Брюховецького зображує в негативному плані.
Літописець осуджує дії запорожців, які самовільно проголосили гетьманом Брюховецького. Цей самопроголошений гетьман із кількома сотень запорозьких козаків прибув до Гадяча, де його приязно прийняв московський воєвода Ромодановський і доручив володіти Україною до Ромен.
Говорить Грабянка і про інших противників Сомка, які плели проти наказного гетьмана інтриги. Малися на увазі єпископ Мефодій та ніжинський полковник Васюта Золотаренко, який також прагнув гетьманства. Вони зверталися до царя, який зрештою дозволив обирати гетьмана «вільним голосуванням».
Проте найбільше для проведення таких виборів постарався «підступний Брюховецький», який, «маючи при собі чимало запорожців, невтомно турбувався про Чорну раду. Він навіть до царської величності написав і просив дозволу зібрати її. Він був певен, що коли вона збереться, то запорожці піднімуть бунт, заб’ють Сомка і Васюту, а його силою оберуть на гетьмана»[337].
Всі негативи, пов’язані з Ніжинською чорною радою, літописець свідомо пов’язує з діями Брюховецького. Натомість він, як і Самовидець, намагається представити діяння московітів нейтральними. Мовляв, «коли окольничий князь Гагін (саме так звучить прізвище Великогагіна в Грабянки. — П. К.) та стольник Кирило Йосипович Хлопов на виконання царського указу рушили на Ніжин, маючи намір провести вибори нового гетьмана, тоді Брюховецький з Гадяча і собі поспішив до них у Батурин і там, доволі довго розмовляючи з ними, настроїв їх прихильно до себе»[338]. Із цих слів випливає, що начебто московіти у питаннях виборів гетьмана трималися нейтралітету, але Брюховецький схилив їх на свій бік. Звісно, не варто применшувати підступів запорізького гетьмана, але в московітів тут був свій інтерес. І ще до появи московського посольства на українських землях царські урядники вирішили на кого робитимуть ставку.
Описавши підступи Брюховецького щодо московітів, Грабянка пише про нечесні дії запорозького гетьмана: «...він розіслав своїх запорожців у всі міста України і порадив всьому поспільству збиратися в Ніжин, нібито для пограбування міста. Тому не дивно, що туди чимдуж поспішали не тільки козаки, а й селяни»[339]. Тобто, мовляв, Брюховецький скликав люд (не лише козаків, а й селян, що було недопустимо), обіцяючи їм поживитися за рахунок награбованого.
Приїзд Сомка на Чорну раду Грабянка зображує ледь не в ідилічних тонах. Мовляв, той приїхав, «скоряючись указові царської пресвітлої величності», «зі своїми підручними і найзнатнішими козаками. Приїхав і як подобає, воздавши князівському достоїнству належні почесті, вручив себе і всіх своїх полковників та сотників на милість та на ласку царської величності, твердо обіцяючи і надалі свою вірність непорушною зберігати та доручену справу чесно виконувати». Однак князь «не повірив вишуканому вітанню Сомка», оскільки був уведений в оману Брюховецьким[340].