Сомко, за словами Грабянки, попередив Великогагіна про те, «що Чорна рада рідко коли проходить без бунту». Він кілька разів застерігав московського посланця. Однак той, маючи чимале військо, не звернув на це уваги і поставив свій намет посеред табору. Козакам та сіромі наказав проходити на раду без зброї. Все було зроблено, як він повелів. «Та тільки, — пише Грабянка, — почали читати царську грамоту царської величності, як відразу ж, ще й не дочекавши поки її прочитають до кінця, з усіх кінців знявся галас, почулися вигуки. Одні кричали гетьманом Брюховецького, інші вимагали в те достоїнство настановити Сомка. А запорожці, затіявши справжню бійку, поламали бунчук Сомка і його самого заледве не вбили. І таки вбили б, коли б він не вислизнув від них через царський намет і не втік, скочивши на коня. Смертним боєм побивши чимало простого люду, а кого й на смерть забивши, запорожці не вдовольнилися втечею Сомка. Вони дещо потрудили ще й князя. А потім посадили Брюховецького на стілець, і проголосили гетьманом»[341].
Із цих слів складається враження, що в усьому були винуваті запорожці. Мовляв, вони вчинили бійку, забили багато людей, навіть хотіли вбити наказного гетьмана, який рятувався втечею через царський намет. Грабянка делікатно обходить питання участі московських військ у Чорній раді, їхню допомогу Брюховецькому, списуючи все на запорожців.
І все ж літописець дає зрозуміти, що московіти відіграли фактично ключову роль у падінні Сомка й призначення гетьманом Брюховецького. Зокрема, він пише наступне: «І хоч Сомко опісля (мається на увазі після подій Чорної ради, де гетьманом проголосили Брюховецького. — П. К.) і звернувся до князя з докором та сказав, що особисто царській величності напише, як запорожці силою у нього забрали військові відзнаки і вручили їх Брюховецькому, проте нічого не добився, а тільки розгнівав князя. Князь, повелівши доставити у царський намет бунчук та булаву, наказав прибути туди також і Сомкові і Васюті та їхнім прибічникам. Одержавши наказ, вони обоє одразу ж з’явилися до намету і тут же у них забрали коней, одежу та зброю, а їх самих та їхніх людей (у яких теж все забрали) заарештували»[342].
Як бачимо, на відміну від Самовидця, котрий твердив, що Сомко і його прибічники попросили захисту в московітів, Грабянка дає зрозуміти, що наказний гетьман був арештований. Це поставило крапку в його змаганнях за гетьманство. «Брюховецькому ж, — відзначає Грабянка, — що тут присягнув цареві на вірність, князь особисто, уже вдруге, вручив бунчук та булаву»[343].
Далі літописець говорить про те, що в той час «сірома побила чимало знатних козаків та пограбувала їхні маєтки; дісталося також і Сомковому таборові, що перебував під охороною князя і що його розтягнула запорізька голота. І весь оцей нелад, що почався з під’южування Брюховецького, тривав кілька днів, аж поки у людських хатах уже нічого не було виносити. У ті дні не один заможний чоловік полишив свою домівку, замінив пристойну одіж на дрантя і страху ради бідний ховався, де міг, а всі інші жителі, по містах і селах пробуваючи між смертю та життям і знеможені томливим чеканням, кожен думав, до чого приведе оця ненаситна жадоба крові і коли цьому лиху настане кінець»[344].
Грабянка також спеціально акцентує увагу на тому, що новообраний гетьман жорстоко розправився зі своїми супротивниками. Він пише: «Отак криваво розпочавши своє гетьманування... Брюховецький вирішив до перших безчинств додати іще зліші согрішення. Знаючи, що Сомко і Васюта не подарують йому і що вони завжди стоятимуть на заваді його гетьманству, він наказав узяти з-під княжого караулу Сомка, а з ним полковників ніжинського, чернігівського та лубенського, взяти їхню полкову старшину і порубати мечами, останніх же полковників оббрехав і відіслав на Москву»[345].
Грабянка, як речник козацької старшини, не зміг сприймати те, що біднота забирала багатства в знатних козаків. Для нього це був вияв беззаконня й несправедливості. Але такий погляд, зрозуміло, не співпадав із поглядами простолюду, які, зокрема, знайшли вияв у згадуваній «Думі про Феська Ґанжу Андибера».
При цьому літописець спеціально звертає увагу на експропріації багатств козацької старшини і на тому, що тепер голота отримала владу — хто був нічим, той тепер став усім: «А все знатне козацтво зобов’язав (мається на увазі Брюховецький. — П. К.), щоб воно роздало запорізькій піхоті шуби та жупани. А провіант та фураж вони у кого прийдеться брали самі, іноді і над міру. Потім призначив своїх полковників, дав їм по сотні запорожців, розіслав їх на постій і наказав добре годувати. На постої вони таке лихо витворяли, що можна було подумати, нібито не гетьман їх туди поставив, а якийсь спраглий людської крові тиран»[346]. Як бачимо, тут Брюховецький характеризується чи не найгіршим чином. Не даремно ж літописець називає його тираном! Сама ж Чорна рада й події після неї для Грабянки — це лихо.