Взагалі з цих слів складається враження, що ніякої Чорної ради під Ніжином не було: на вибори з’їхалися городові, тобто реєстрові, козаки. І відбувалися ці вибори «вільними голосами». Ось на них і був законно обраний гетьманом Брюховецький.
Літописець спеціально акцентує увагу на тому, що новообраний гетьман служив у Хмельницького — а це для нього, безперечно, позитив. Говориться й про перебування Брюховецького на Запорізькій Січі — ще один позитив.
Та все ж Величко, віддавши «данину позитиву» щодо Брюховецького, осуджує його за розправу над Сомком та його соратниками. Причому, за його словами, вони не здалися добровільно, а були «зрадливо схоплені». Ось як про це говориться в літописі:
«Тоді, на тій Ніжинській раді, коли учинений був гетьманом Брюховецький, зрадливо схоплено полковника переяславського й наказного гетьмана Сомка, а з ним його друзів — ніжинського полковника Васюту, чернігівського — Оникія та деяких інших старшин, що трималися Сомкового боку, — їх відведено на ув’язнення в Ніжинський замок. І як то в лядській приказці — два коти не можуть між собою жити в однім мішку, — так і Брюховецький, обійнятий недугою злоби й гніву і ненавидячи рівного собі Сомка, легко винайшов, як старший, деякі причини, через які йому, Сомкові, більше в живих бути не дозволено»[358].
Отже, для Величка боротьба між Сомком і Брюховецьким — це боротьба за владу. І той, хто програв у цій боротьбі, мусив загинути. І хоча літописець осуджує вбивство Сомка, але й ставиться з розумінням до цієї ситуації.
Цікавим моментом у Літописі Величка є те, що тут стверджується про можливе бажання Сомка відновити Гадяцьку угоду. Правда, подається це в тому контексті, що Брюховецький написав донос царю на Сомка, звинувативши його в такій крамолі. У творі про цю подію вказане наступним чином: «Так само й те було донесено царській величності від Брюховецького на нього, Сомка, з товаришами, що той начебто мав у себе комісію, або Гадяцькі пакти, постановлені і вже поприсяжені в 1659 році Виговським з поляками,— вони дісталися Сомкові при розгромі Виговського під Хмельником 1659 року... І коли б Сомко був поставлений гетьманом, то мав начебто на тому стояти, щоб Мала Росія лишалася під державою великого московського государя на тих Гадяцьких пактах. А коли б того не учинено, то й він, Сомко, начебто інакше мав чинити»[359]. Щоправда, про бажання Сомка відновити Гадяцьку угоду й на основі її побудувавши відносини Гетьманщини з московським царем, Величко, як бачимо, говорить з непевністю. Але те, що він про це говорить, свідчить про багато що. Принаймні про те, що ідеї Гадяцької угоди були популярні серед козацької старшини. А деякі її представники були не проти їх реалізувати.
Далі в Літописі говориться, що ніби завдяки доносу Брюховецького йому вдалося отримати санкцію царя на страту Сомка і його соратників. Правда, щодо існування цього донесення у Величка теж певності немає. Однак все ж він говорить про нього. «Цьому донесенню (коли воно було), — пише Величко, — легко повірено і прислано з Москви до Брюховецького швидкий указ згубити Сомка з товаришами, знищивши всі колишні його вірні служби. При цьому указі і згідно з бажанням Брюховецького він, Сомко, з полковниками — ніжинським Васютою і чернігівським Оникієм — були забиті мечем посеред ринку [...] вересня у місті Ніжинського полку Борзні, а інших, менших, товаришів та їхніх друзів відіслано в заслання на Москву»[360]. Такі діяння літописець осуджує, вдаючись навіть до біблійних алюзій. «Брюховецький [...], — зазначає він, — відправивши таке злостиве і шкідливе для душі дійство і зрадівши, що не має собі противенця (як Іродіада після вбивства Хрестителя), від’їхав на короткий час з Борзни до Гадячого...»[361]
Після цих слів Величко вдається до моралізаторства, осуджуючи діяння гетьманів. Для нього вони всі — «губителі». «Погляньте отут, малоросійські сини, — говорить літописець, — на нещастя матері вашої і крайню погибель вітчизни вашої! Коли вже щезли горделиві й високодумні тодішні козацькі властолюбці і чварні войовники, руйнівники вашої вітчизни і вас самих нещадні губителі Виговський і полтавський Пушкар, перейшли вже після них Хмельниченко й Сомко, вже й треті народилися, подібні до тих гетьмани й губителі ваші — Тетеря й Брюховецький!»[362] Отже, винні всі гетьмани, що боролися за владу. Окрім, звісно, Богдана Хмельницького.