Враховуючи аристократичну орієнтацію автора «Історії русів», не дивно, що він зобразив Івана Брюховецького, ставленика низів, у вкрай негативному світлі. Власне, в книжці нічого не говориться про Ніжинську чорну раду, а обрання Брюховецького гетьманом трактується як нечесне.
Однією з центральних фігур «Історії...» є Богдан Хмельницький. Автор зазначеного твору фактично продовжив традицію ідеалізації цього діяча, яка утвердилася в козацькому літописанні.
Зокрема, в «Історії русів» читаємо наступне: «Останнє знищення Юрія Хмельницького відродило у Малоросії страшне замішання, міжусобицю і всякого роду безладдя. Раптом постало в ній п’ять самовільно проголошених Гетьманів, що вибрали собі різні партії і несамовиті протекції: один — Турецьку, другий — Польську, а третій — Російську! Два з них були Задніпровські Полковники, Тетеря і Дорошенко, а два сьогобічні Полковники — колишній Сомко і Ніжинський Васюта, та один із Запорозьких Осавулів — Іван Брюховецький. Сей, бувши у Юрія Хмельницького великим фаворитом і зрадником, зумів нажити великі гроші, і коли командир його та добродій поневірявся по байраках та по в’язницях, він тим часом зібрав собі найбільшу партію подарунками та могоричами, і тому обраний був Гетьманом од найбільшого числа Козаків, а паче од Запорожців, які самочинно у вибори тії втрутилися, а перед тим вони того чужі були»[366].
Як бачимо, тут автор «Історії русів» дає історичним фактам дуже довільну інтерпретацію. Стверджує, що обрання Брюховецького гетьманом відбулося шляхом підкупу. Далі автор взагалі дає волю фантазії, говорить про доноси московському царю на Брюховецького, про те, що цар відрядив якусь комісію, котра мала б вивчити це питання. Ось як це подається в «Історії русів»:
«Полковник Васюта, торуючи собі шлях у Гетьмани, зробив донос Цареві про незаконне обрання Брюховецького, узявши собі за оборонця впливового тоді Архієпископа Мефодія; але Цар, через розважність свою та справедливість, дав донощикові і оборонцеві таку резолюцію: «Понеже обрання Гетьмана Малоросійського, згідно з договірними статтями славетного Гетьмана Зіновія Хмельницького, залежить од урядників і Козаків тамтешніх, то не перешкоджати їм у тому ні в якому разі; і якщо Брюховецького обрано вже на Гетьмана, то так тому й бути, а Васютці шукати прихильності Козацької, щоб і його після смерті Брюховецького обрали; а до того бути йому в попередній ранзі спокійно і не хиляючись».
Доноси й скарги на Брюховецького до Царя не тільки не припинились, але побільшились. Васюта, повторюючи їх, просив Царя розглянути й розслідувати їх. Наказний Гетьман Сомко, також повідомляючи Царя про порушення прав і договорів Малоросійських фортельним обранням Брюховецького, уважнив тим перед Царем подання Васютині, але Сомко багатьма заслугами військовими доволі доказав прихильність свою до інтересів Царських і всієї Росії, та й од війська чесноти його високо шановані були. Тим-то Цар рішився спорядити комісію, щоб перевірила й вирішила скарги та доноси на Брюховецького. Членами комісії призначено Князя Гагіна і Боярина Кирила Осиповича Хлопова з багатьма Думними дяками та піддячими. А що Брюховецький був вельми багатий і Запорожець, себто з числа тих людей, які звичайно тамо жнуть, де не сіють, і розтринькують так, як і збирають, то всі доноси й скарги на нього в очах членів комісії та їх Думних дяків були павутинням, крізь яке пробивається, звичайно, шершень, а муха в ньому в’язне, і скаржників на тому правилі Комісія дуже скоро звинуватила й засудила, а про Брюховецького в рапорті до Царя оповістила, що «Іван Мартинович є чесна людина і надається бути Гетьманом, понеже він, хоч не вчений, але розумний і жахливо як злодійкуватий та справний. Посадивши його на границях, можна спати в Москві без поспіху». І тим часом, як дожидали резолюції Царської на те подання, найважливіших скаржників, Сомка й Васюту, Комісія заарештувала й оддала самому Брюховецькому, який, закувавши їх у залізо, тримав у в’язниці підземній, а одної ночі, пославши у в’язницю своїх Запорожців, одрубав їм обом голови. Варварське й злочинне вбивство Сомка й Васюти обурило всіх Полковників Малоросійських супроти Брюховецького і спричинило великий заколот; але Брюховецький тим самим знаряддям, через сильну партію свою в Москві, зумів утихомирити обурення супроти себе і всілякими підступами повиганяв з полків противних йому Полковників, а на їх місця настановив Запорожців Полковниками. І тії Полковники, знавши лише розпусту та свавілля, зруйнували всю регулу і дисципліну військову, в полках реєстрових запроваджені од Гетьмана Князя Ружинського і зміцнені од Гетьмана Зіновія Хмельницького, і замість того допущено в них яничарське убивство, сваволю й непослух. А Брюховецький, щоб надолужити свої втрати, що їх зазнав за удержання Гетьманства, розпочав руйнувати маєтки Полковників, ним скинутих, і задля того сам ходив із Запорожцями по Малоросії і пограбував багато родин, а особливо родини Васюти й Сомка. І сього останнього великі в Переяславі багатства, зібрані на скарб Малоросійський, коли був він Наказним Гетьманом, забрав усі до нитки і поділився ними із своїми Запорожцями, а Запорожці, особливо ж ті, що були з них урядниками, наробили багато шкоди по Малоросії, мало чим меншої від руйнації Татарської, і, не кажучи про всілякі їхні безчинства, вся власність жителів привласнена ними була, яко спільна»[367].