«Чорна рада» стала помітним явищем української новочасної літератури. Уже за часів незалежної України, в 2000 р., за мотивами роману був знятий фільм під такою ж назвою. У 2001 р. він вийшов як дев’ятисеріальний фільм. Його показали на Першому Національному каналі на 10-ту річницю незалежності України. У наступному, 2002 р., фільм переформатували, викинувши більшу частину відзнятого матеріалу. У цій оновленій версії, яка триває лише 144 хвилини, «Чорна рада» існує понині[390]. Пізніше з’явилася третя версія фільму 2009 р., дубльована російською мовою. Вона складається із 4-х серій, отримавши нову, більш «знайому» для глядача назву — «Запорозька Січ»[391].
Попри те, що на зйомки були затрачені чималі ресурси і в ньому зіграли відомі актори (Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Руслана Писанка), фільм не користувався великою популярністю. Річ не лише в тім, що творці фільму вільно проінтерпретували Кулішеву «Чорну раду». Фільм був знятий у дусі «патріотичного кіно», де використовувалися старі стереотипи, зокрема стереотип «козацької слави». Такі речі на той час не особливо сприймалися глядачами, особливо молодими. Принаймні такий «стереотипний патріотизм» виглядав як відірваний від життя.
Куліш, пишучи свій роман, ніби змагався з Миколою Гоголем. Він намагався створити конкурентний твір для «Тараса Бульби». Письменник спробував дати широку картину козацького світу, показати різні аспекти козацького характеру. Справді, тут йому багато що вдалося. Це й мова твору, насичена «козацькою термінологією»; опис козацького побуту; показ неоднорідності козацтва, зокрема протистоянь городових козаків і запорожців; змалювання козацьких характерів (особливо яскравою є постать запорожця Кирила Тура), постійна демонстрація зразків козацького гумору тощо.
Однак «Чорна рада» вийшла занадто «філософською» й повчальною. У той час як гоголівський «Тарас Бульба» був твором міфологічним. А читач легше й краще сприймає міфологію, аніж філософію й дидактику. Це одна з причин того, чому «Тарас Бульба» став «світовим бестселером», а «Чорна рада» залишилася твором для внутрішнього вжитку українців. Світом правлять міфи. І на те нема ради! Хоча справа не лише в цьому. «Тарас Бульба» спеціально рекламувався в російській літературі, яка, будучи літературою великої імперії, стала відомою в світі. Українська ж література була літературою колонії. Відповідно, її твори лишалися малознаними за межами України.
Приступаючи до аналізу роману «Чорна рада», потрібно відзначити кілька моментів.
По-перше, твір писався тоді, коли Куліш знаходився під значним впливом козацької міфології. Тут помітну роль, як уже говорилося, на нього справили кирило-мефодіївці. Зрештою, й сам письменник належав до тодішніх очільників українського козакофільства. Він із великою довірою ставився до козацьких літописів і широко використовував їхні матеріали. Особливо це стосувалося Літопису Грабянки. У «Чорній раді» є чимало фрагментів, вибудуваних на матеріалах цього літописного твору. І все ж тут Кулішеве козакофільство не можна вважати цілковитим. У романі простежується певна амбівалентність у зображенні козацтва. Особливо це дає знати, коли йдеться про козаків запорозьких. Куліш представляє Запорізьку Січ, радше, у плані негативному, аніж позитивному. Це була «тріщина» в козакофільстві Куліша, яка з часом привела до переоцінки його поглядів. У зрілому віці він почав критично ставитися до феномену українського козацтва. І витоки цього критицизму можна знайти в «Чорній раді».
По-друге, «Чорна рада» писалася в той час, коли Куліш залишався благонадійним обивателем Російської імперії. Принаймні він вважав цю державу своєю, де збирався робити кар’єру. Зрештою, мав намір опублікувати «Чорну раду» легально, а на це потрібен був дозвіл цензури. Тому хоча історичне тло роману давало широке поле для антиросійських (антимосковських) інтерпретацій, твір витриманий у лояльному проросійському дусі. Автор намагається позитивно говорити про московського царя та його представників. Під час читання роману складається враження, що вони не втручаються в справи українських козаків. А ті негативи, які виникли під час обрання гетьманом Брюховецького, а також після Чорної ради — це внутрішні українські справи.