— Засуньте руку в куток і помацайте там, — відповів Беннет. — Вірьовка, якою спустився Трогмортон, все ще в коричневій кімнаті. Прощайте.
І Хетч, повернувшись, зник за поворотом проходу.
Дік негайно приніс лампу і зробив так, як йому порадили, В одному з кутків була глибока западина. Засунувши в неї руку, Дік намацав залізний прут і щосили штовхнув його вгору. Почулося скрипіння, і раптом кам'яна плита зсунулася з місця.
Шлях був вільний. Вони легко підняли ляду і влізли в кімнату з склепистою стелею. Вікно цієї кімнати виходило на подвір'я, де два чоловіки з засуканими рукавами чистили коней новоприбулих воїнів. Цю картину освітлювала пара смолоскипів, застромлених у залізні кільця в стіні.
Розділ V
ЯК ДІК ПЕРЕЙШОВ У ІНШИЙ ТАБІР
Дік, загасивши лампу, щоб не привертати уваги, піднявся сходами вгору і пішов вздовж коридора. В коричневій кімнаті він побачив вірьовку, що була прив'язана до старовинного і надзвичайно важкого ліжка. Взявши вірьовку, Дік підійшов до вікна і почав повільно й обережно опускати її в нічну пітьму. Джоанна стояла поруч з ним. Рішучість поступово змінювалась в неї страхом, бо вона побачила, що Дік опустив за вікно дуже багато вірьовки.
— Діку, — спитала вона, — невже спускатися так далеко? Я боюсь. Я обов'язково впаду, добрий Діку.
Вона заговорила в ту хвилину, коли опускати вірьовку треба було якнайобережніше. Дік здригнувся від несподіванки, вірьовка вислизнула в нього з рук, і її кінець з плеском упав у воду. Одразу ж вартовий на вежі закричав:
— Хто йде?
— Дідько б тебе вхопив! — вигукнув Дік. — Невже все зірвалось? Спускайся, Джоанно.
— Я не можу, — сказала вона, відсахнувшись.
— Якщо ти не можеш, то й я не можу, — відповів Шелтон. — Як я перепливу рів без твоєї допомоги? Отже ти мене покидаєш?
— Діку, — промовила вона задихаючись. — Я не можу. Сили залишили мене.
— Тоді, клянусь небом, ми обоє загинули, — крикнув він, тупнувши ногою. Потім, почувши кроки, він кинувся до дверей, щоб замкнути їх.
Але він не встиг. Хтось дужий натиснув на двері з другого боку. Дік, зрозумівши, що опиратися він не зможе, кинувся до вікна, біля якого стояла, притулившись до стіни, Джоанна. Вона була майже непритомна. Коли він спробував підняти її, вона безсило повисла в нього на руках.
В цю мить люди, що не дали йому зачинити дверей, кинулись на Діка. Першого він заколов кинджалом, інші на мить безладно відступили. Він скористався з цього, скочив на підвіконня, схопився обома руками за вірьовку і сковзнув униз.
На вірьовці було багато вузлів, що полегшувало спуск, але Дік так поспішав, і в нього було так мало досвіду в таких вправах, що він крутився в повітрі, наче злочинець на шибениці, стукаючись головою об стіну і дряпаючи руки об нерівне каміння. Повітря свистіло в нього в вухах, над собою він бачив зірки, внизу теж були зірки, що віддзеркалювались у воді. Ці зірки крутились перед очима, наче сухе листя у вихорі. Потім вірьовка вислизнула в нього з рук, і він з головою занурився в крижану воду.
Коли він виринув на поверхню, його рука наштовхнулась на вірьовку, що, звільнившись від тягаря, шалено гойдалась. Вгорі світилось червоне світло. Глянувши на вежу, він побачив кілька смолоскипів і обличчя воїнів, що вдивлялися вниз, шукаючи його. Але він був далеко внизу, куди не досягалр світло, і воїни не бачили його.
Дік зрозумів, що вірьовка досить довга, і що можна, тримаючись за неї, якось переправитись на другий бік. Він подолав уже більшу половину шляху, коли вірьовка потягла його своєю вагою назад. До берега можна було дістати рукою. Дік, зібравшися з духом, випустив вірьовку і кинувся вперед, щоб ухопитися за гілля верби, що росла на березі і кілька годин тому допомогла гонцеві сера Деніела вилізти з рову, Кілька разів він зникав під водою, аж нарешті схопився за гілку. Блискавично вискочивши з води, Дік сховався серед віття. Вода струмками лилася з нього, він важко дихав і все ще не вірив, що врятувався.
Однак плескіт води показав воїнам місце, де знаходився Дік. Навколо нього почали густо падати стріли. Потім з вежі кинули смолоскип. Він прорізав темряву, упав край рову, освітивши все навколо, і, на щастя Діка, скотився у воду й погас.
Проте смолоскип зробив своє діло. Стрільці встигли побачити вербу й Діка біля неї. І хоч Дік одразу ж кинувся тікати, проте стріли наздогнали його. Одна з них влучила йому в плече, другою він був поранений в голову.
Біль підганяв Діка. Вискочивши на рівне місце, він навмання помчав у темряву, не думаючи куди.