Річ. Шелтон»
КНИГА ТРЕТЯ
МІЛОРД ФОКСХЕМ
Розділ І
БУДИНОК НА БЕРЕЗІ
З того часу, як Річард Шелтон вирвався з рук свого опікуна, минуло кілька місяців. Ці місяці були сповнені подій, дуже важливих для Англії. Партія Ланкастерів, яка в той час була на краю загибелі, ще раз підняла голову. Прихильників Йорка розгромили, їх вождь загинув, на полі бою; здавалося, що за цей зовсім короткий період зими ланкастерці повністю взяли гору над своїми ворогами.
Невеличке містечко Шорбі на Тіллі було переповнене ланкастерськими вельможами з навколишніх місць. Прибули сюди й граф Райзінгем з трьома сотнями воїнів, і лорд Шорбі з двома сотнями, і сам сер Деніел, могутній, як і раніше; він знову розбагатів на конфіскації маєтків і земель своїх сусідів. Сер Деніел мешкав у своєму власному будинку на головній вулиці під охороною шести десятків воїнів. Одним словом, відбувся новий переворот.
Був темний січневий вечір, дув пронизливий вітер, мороз все міцнішав, на ранок можна було чекати снігу.
В похмурій корчмі, що стояла в провулку, біля гавані, сиділи три чоловіки; вони пили ель і їли нашвидку приготовану яєчнй. Це були міцні, кремезні люди з обвітреними обличчями, з сильними руками, з сміливими поглядами; і, хоч вони були одягнені в прості селянські плащі, навіть п'яний солдат подумав би двічі, перш ніж відважився б затівати з ними сварку. Недалеко від них перед величезним каміном сидів юнак, майже хлопчик. Він був одягнений теж по-селянському, але з його обличчя легко було судити, що він людина благороднішого походження і в інших обставинах носив би шпагу.
— Ні, — сказав один з чоловіків, що сиділи за столом. — Мені це не подобається. Справа може скінчитися погано. Тут не місце для веселих молодців, їм потрібне чисте поле, густий ліс, якнайменше ворогів; а тут, в цьому місті, яке кишить ворогами, ми замкнені, наче в пастці, і, як на лихо, вранці ще, мабуть, піде сніг.
— А все заради мастера Шелтона, — сказав інший, кивнувши головою в бік хлопця, що сидів перед каміном.
— Я зроблю що завгодно для мастера Шелтона, — заперечив перший, — але потрапити заради нього на шибеницю… о ні, брати, тільки не це!
Відчинилися двері, і в кімнату поспішно увійшов якийсь чоловік і наблизився до юнака, що сидів перед каміном.
— Мастере Шелтон, — сказав він, — сер Деніел вийшов з дому з двома факельниками і чотирма лучниками.
Дік (бо це був наш юний друг) зразу ж охопився.
— Лоулесе, — сказав він, — ти зміниш на варті Джона Кеппера. Гріншіве, ти підеш зі мною. Кеппере, веди нас. На цей раз ми не відстанемо від сера Деніела ні на крок, хоч би він ішов до самого Йорка.
Через хвилину всі вони вже були на темній вулиці, і Кеппер (так звали новоприбулого) показав їм на два факели, що недалеко від них палахкотіли на вітрі.
Місто вже спало, вулиця була порожня, і їм неважко було йти вслід за невеличким загоном, не боячись, що хто-небудь може їх помітити. Два факельники йшли попереду, за ними йшла людина в довгому плащі, що розвівався на вітрі; ззаду йшли чотири воїни, тримаючи луки напоготові. Загін швидко пробирався заплутаними провулками до берега.
— Він кожної ночі ходить в цьому напрямку?
— Третю ніч підряд, мастере Шелтон, — відповів Кеппер, — і кожної ночі в цей самий час і завжди з тією ж маленькою групою охорони. Схоже на те, що він бажає зробити з цього таємницю.
Сер Деніел і шестеро його супутників вийшли вже на околицю міста. Шорбі було неукріпленим містом, і, хоч ланкастерські лорди, що жили тут, і тримали посилену охорону на головних вулицях, все ж можна було легко ніким не поміченим увійти або вийти з нього маленькими провулками або ж навіть відкритим полем.
Провулок, яким ішов сер Деніел, раптом закінчився. Спереду в нерівному світлі смолоскипів видніла дюна, а збоку долинав шум морського прибою. В цій частині міста не було ні вартових, ні вогнів.
Дік і його обидва супутники підійшли трохи ближче. Будинків тут уже не було, і звідси було краще спостерігати. Вони побачили смолоскип, що рухався в напрямку загону сера Деніела.
Ага, — сказав Дік, — тут пахне зрадою.
Тим часом сер Деніел зупинився. Смолоскипи встромили в пісок, а люди лягли поруч, наче вони чекали, що сюди має прибути ще хтось.
Ті, на кого вони чекали, швидко наближалися, їх було тільки чотири чоловіки: два лучники, слуга із смолоскипом і одягнений в плащ джентльмен.
— Це ви, мілорде?! — крикнув сер Деніел.